Філософський зміст проблеми буття.
Категоріальна визначеність світу полягає насампе¬ред у його фундаментальних властивостях: цілісності, саморозвитку, конкретній всезагальності. Світоглядні відмінності у тлумаченні фундаментальних характери¬стик світу відображаються у способах розв'язання кар¬динальних проблем світорозуміння та наукового пізнан¬ня. Так, цілісність світу знайшла відбиток у проблемі єдності світу, грунтуючись на моністичних, дуалістич¬них, плюралістичних поглядах, а характеристика само¬розвитку світу пов'язана з питаннями його виникнення і становлення, пізнанням Всесвіту, природи, людини, їх причинності та доцільності.Типологія світу, в якій людина .— це мікрокосм, а Всесвіт — макрокосм, бере початок з міфологічного ото¬тожнення природного та людського буття. Пізніше в цю типологію було включено сакральний світ символіч¬ного буття, що відповідав уявленням про місце надпри¬родних сил у структурі універсуму, так званого став¬лення Бога до світу. З появою людини на вищому етапі розвитку матерії структура буття зазнає докорінних змін. Наявність людського світу позначається передусім на типології світу, який поділяється на: матеріальний, духовний, об'єктивно-реальний, суб'єктивно-ідеальний. Окремі світи поділяються на Космос, Землю, живу і неживу природу з безліччю субсвітів, які доповню'ються соціогенними світами з матеріально-культурною типо¬логією (олюднена природа, техніка тощо). Духовно-практичне освоєння світу формує типологію відповідно до його форм: життєвий світ повсякденного буття, світ культури, світ символів та інше. Адекватне розкриття проблеми існування світу стає можливим завдяки акти¬візації таких форм світовідношення, в яких людина, ви¬ходячи за межі наявного буття, творить світ свого буття.
2.Філософський зміст категорії субстанція
Що таке буття? Буття — це все те, що є, що існує. Німецький філософ XX ст. М.Хайдеггер писав так: "Буття — це присутність у часі". У цьому визначенні вказується на динамічний і активний, дієвий характер буття. Філософське осмислення буття дається онтоло¬гією. Онтологія — це вчення про суще, про першоосно¬ви буття: система найзагальніших понять, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Термін ''онто¬логія" запровадив у .XVII ст. німецький філософ Р.Гоклініус. Майже всі філософські системи минулого при¬свячені розробці проблем онтології. Екзистенціалізм XX ст. розвинув суб'єктивну онтологію. У центрі філо¬софії М.Хайдеггера стоїть проблема "сенсу буття", яке розкривається через аналіз суб'єктивного людського існування. Свою "феноменологічну, онтологію" праг¬нув створити і екзистенціаліст Ж.-П.Сартр. У 60-ті роки Т.Адорно — лідер старшого покоління Франкфуртської школи — розпочав діалог із неопозитивістами і запро¬понував "негативну діалектику", котра тлумачила онто¬логію як тотальну критику буття. Видатний угорський філософ Д.Лукач вважав, що для успішної теоретичної діяльності і для дієвого зв'язку онтології з життям є гостра необхідність створення всеоходлюючої онтологіч¬ної концепції. Будь-яка визначена філософія прагне дати загальну картину світу, щоб синтезувати у ній всі взає¬мозв'язки від космогонії до етики і виявити актуальні рішення, які визначають долю людства як необхідний етап його розвитку. У характеристиці буття він акцен¬тує увагу на тому, що воно завжди змінюється і е незво-ротним, а також, що розглядати буття слід в конкретній єдності предметності і процесуальності.
Розглядуючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існу¬вання світу, а більш складний зв'язок всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усі¬ма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об'єднуються з усім тим, що є, існує у світі. У категорії "буття" здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле: світ є, існує як безмежна цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство. Цілісний світ — це всезагальна єдність, яка включає в себе різно¬манітну конкретність і цілісність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, людських індивідів та інше. За традицією їх можна назвати сущими, а світ у цілому — сущим. Кожне суще — унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існування. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуального буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються знову і не залишаються незмінними.
Серед основних форм буття розрізняються: 1) буття речей (тіл) і процесів; 2) буття людини; 3) буття ду¬ховного (ідеального); 4) буття соціального, яке ділить¬ся на буття індивідів і соціумів, спільнот.
Виділяючи головні сфери буття (природу, суспіль¬ство, свідомість-), слід враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об'єднані певною загальною основою.
Особливе місце в онтології посідає буття духовного та різноманітних форм його прояву. Дух, душа, духов¬не, духовність, свідомість, ідеальне — поняття, вживані в різних значеннях і смислах в міфології, релігії, філо¬софії. Міфологія ототожнює дух із дією сил природи: вітру, переміщення повітря, грому, блискавки тощо, а та¬кож життєвого подиху, початку нижчого і вищого жит¬тя. Релігія терміном "дух" визначає душі людей, які мають розум, волю, могутність, надприродні сили Бога.