Розвиток ідей про людське буття в філософії марксизму
Наведене положення свідчить про помилку тих, хто звинувачує Маркса у висуненні тези щодо пролетарського месіанства. Релігії розіп'ятого Бога Маркс, мовляв, протиставляє доктрину розіп'ятої богоподібкої людини, приведеної капіталізмом на Голгофу крайньої бідності, приниження і презирства. Пролетаріат, немов Спаситель, повинен звільнити людство і самого себе від експлуатації, та відчуження9. Однак при-цьому забувають, що Маркс дав об'єктивну оцінку пролетаріатові. Вже тоді, вступаючи в полеміку зі своїми опонентами, він проголошував: "Якщо соціалістичні письменники визнають за пролетаріатом цю всесвітньо-історичну роль, то ні в якому разі ие через те, що вони, як запевняє нас критична критика (підкреслено нами.- /. К..), вважають пролетарів богами. Скоріше навпаки"10, якщо враховувати, що "у пролетаріаті людина втратила саму себе"'1.
Апологія пролетаріату як сили, що не може звільнити себе, не знищивши власних життєвих умов, була багатообіцяючою. Однак спиралася вона не на міф про богоподібну страждаючу людину, а на реальність раннього класичного капіталізму, з яко^ї випливало: пролетаріату немає чого втрачати, крім власних кайданів. Тому здавалося природним революційне .подолання відчуженості в рамках скасування приватної власності й утвердження суспільної власності. Як сучасник надзвичайно гострої класової боротьби, становлення робітничого руху, здійснення буржуазних революцій Маркс вбачає в революції єдиний засіб для знищення причин експлуатації людини людиною. Полемізуючи з Ирудоном, автором книги "Філософія злиденності", Маркс зазначає, що для знищення суспільства злиднів потрібен не косметичний ремонт, а революція, в якій суспільство, що постійно відтворює безправність, відчуженість, злидні, буде знищено І2.
Не слід робити закид Марксові і тим фактом, що він нібито легітимізував тенденції пролетаріату до егалітаризму. Саме Марксу належить критика концепції "брутального комунізму" 13. Далекий був Маркс від того, щоб його теорію "комуністичної дії" використовували як метод прямого догматичного накладання на догматичні .процеси без урахування специфіки тих чи інших народів, їх просторово-часових характеристик и.
Певний внесок у розвиток діалектики зробив Ф, Енгельс, простежуючи історичні шляхи розвитку її, оцінюючи переваги та вади гегелівської діалектики :7. Енгельс впевнений, що у природі крізь хаос незліченних змін торують собі дорогу ті ж самі закони діалектичного розвитку, які і в історії людства панують над удаваною випадковістю подій. Своє завдання він вбачав у тому, щоб викрити об'єктивну діалектику природи і тим самим вигнати з природознавства ідеалізм; дата діалектико-матеріа-лістичне узагальнення досягнень природознавства й обгрунтувати загальність основних законів матеріалістичної діалектики; обгрунтувати об'єктивну діалектику природи і суб'єктивну діалектику мислення, що віддзеркалює І виражає діалектику світу. Досліджуючи походження сім'ї, приватної власності і держави, він розкрив джерела суспільного розподілу праці, показав, що відчуженість людини в суспільстві е природним процесом розвитку людської діяльності. Тим самим Енгельс зробив перший крок на шляху відходу від одностороннього сприйняття відчуження тільки як негативного явища. Енгельс обґрунтовує думку щодо відносної самостійності суспільної сшдомості, яка відбиває суспільне буття не дзеркально, внаслідок чого виникає закономірний момент иезбїгання відображення і відображуваного. Однак це не вада, а перевага, бо свідчить про наявність специфічних закономірностей людського мислення у таких його формах, як абстрагування, виділення загального та істотного в безлічі одиничного, пізнання сутності та ін.У відносній самостійності суспільної свідомості Енгельс помітив можливість активності свідомості, її спроможності певною мірою змінювати суспільне буття. Протестуючи проти зведення матеріалізму до "економічного детермінізму", вій показав у листах 90-х років, що марксизм не заперечує впливу надбудови і суспільної свідомості на історичний процес, а матеріалістична філософія історії зовсім не є "відмичкою" для розуміння тих чи інших подій, що вона забезпечує лише інтерпретацію загальних тенденцій-розвитку суспільства. В останні роки життя Енгельс працює над підготовкою до видання економічних творів Маркса, виступаючи проти вульгаризації і спрощення марксизму.
Реальний внесок К. Маркса і Ф. Енгельса в становлення філософії нового типу полягає в тому, що, утверджуючи її науковий статус, вони проклали шлях до пізнання найзагальніших законів розвитку природи, суспільства І мислення.
Після виходу "Маніфесту Комуністичної партії" минуло майже 150 років. Змінився капіталізм, змінився світ. Сучасний капіталізм зовсім не схожий на той класичний капіталізм, який блискуче проаналізував та описав Маркс. Це суспільство докорінно змінило статус найманого робітника. Після депресії 30-х років XX ст. капіталізм робить ставку на пом'якшення Суперечності між суспільним характером праці І приватнокапіталістичним характером привласнення його результатів. Найманий ро-^ бітник стає почасти співвласником майна, акціонером. Через державу здійснюється механізм соціального захисту, забезпечується правовий статус людини. Пом'якшення умов використання найманої праці, постійний розвиток матеріального чинника продуктивних сил і посилення відриву між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, послабили тотальність відчуження. Однак, як свідчать глобальні проблеми сучасності, такому суспільству ще далеко до гармонії у системі "людина - суспільство - природа", коли Індивід виступатиме як суб'єкт діяльності, а не як об'єкт маніпулювання, коли суб'єктно-суб'єктні відносини будуватимуться на основі паритету, взаєморозуміння та сприймання іншої людини як самоцїнності.