Розвиток ідей про людське буття в філософії марксизму
Вступ.
Марксистська філософія переживає важкі часи. Глибина і неорди-нарність рішення філософських проблем; проблеми людини, суспільства, взаємовідносин людини і природи, гносеології та інших - на протязі більше 150 років час від часу викликали дискусії І критику з боку багатьох філософських шкіл. У сучасних умовах створились парадоксальна ситуація: марксизм, з панівної ідеології у світовій системі соціалізму, з розвалом її і розпадом СРСР опинився поваленим і відкинутим владними структурами. Міркуючи над ситуацією, що склалася, важливо пам'ятати: марксистська філософія створилась за певних історичних умов, І тому ставитись до неї належить виважено, як до будь-якої теорії, якій властиві І позитивне, і історичні обмеженості. Захвалювання її, так само як і осудження, однаково некоректно, ненауково. Філософію марксизму (як і будь-яку іншу) неправомірно ототожнювати з політичними поглядами і діями її прихильників. Аналізувати її належить, керуючись мстодологічнимщіринципами об'єктивності й історизму. Правильно оцінити марксистську філософію навряд чи можливо, якщо не враховувати, по-перше, історичних умов її виникнення; по-друге, важливіших проблем, які поставила і вирішила; по-третє, історичний шлях, який пройшла марксистська філософія, і зміни, що сталися на її шляху; по-четверте, долю марксистської філософії в сучасних умовах.
В 40-их роках ХІХ ст. коли капіталізм укоронивсся як суспільний лад у найрозвиненіших країнах Європи (Англія, Франція, Бельгія) і в СІНА, а в ряді інших (Німеччина, Австрія, Італія) переживав ранню стадію розвитку, виникає і марксизм. Тоді суспільство почало набувати дедалі більш суспільного, міжнародного характеру, чітко виявилася тенденція становлення суспільства як цілісної системи. Але це не привело до злагоди в суспільстві. Капіталістичні суспільні відносини викликали зміни у соціальній структурі суспільства, загострили суперечності між соціальними спільностями, класами. В 30-40-х роках XIX ст. повстання робітників Англії, Франції, Німеччини показали, що буржуазний лад, його держава не дали народним масам ні соціальної справедливості, ні соціально-політичної рівності, ні свободи, ні братерства. Приватна власність, в якій буржуазні теоретики вбачали гаранта чудового життя і пов'язували її з самою суттю та природою людини, з побудовою справедливого людського суспільства, не виправдала сподівань. Навпаки - проблеми власності загострились, проблема людини стала предметом нових філософських роздумів. Кінець XVIII - початок XIX ст. ознаменовані революцією у природознавстві. Відкриття закону збереження і перетворення енергії (Юліус Майєр та ін.), створення теорії клітинної будови живих організмів (Теодор Шванн, Матгіас Шлейден), еволюційна теорія (Чарльз Дарвін), космогонічна теорія (Іммануїл Кант, П'єр Лаплас) розкрили зв'язки між тваринним, рослинним світом і неорганічною природою, склалася нова картина світу, де здійснюється неперервний процес розвитку. Природознавчі відкриття суперечили традиційній картині світу, за якою нежива і жива природа та людське суспільство (людина) поставали як три самостійні царства. Назріла потреба подолати розрив. Тенденції взаємозв'язку економічної, соціальної, політичної та духовної сфер життя суспільства, наукові відкриття, взаємодія людини з природою викликали пильну увагу вчених: соціологів, філософів, економістів, біологів. Появляються наукові праці, покликані :кі-довольнити потребу суспільства у з'ясуванні суспільних і людських стосунків, зв'язків. В Англії формуються теорії і концепції Уільяма Петті, Адама Сміта, Давіда Рікардо з проблем політичної економії, що розкривають виникнення і розвиток капіталістичного суспільства, безмежність ринкового виробництва, обґрунтовують теорію трудової вартості, змалювавши "економічну анатомію класів". Швейцарський економіст Жан Сисмонді, проаналізувавши вади капіталізму, зробив висновок про неминучість економічних криз капіталізму, висловив сумнів у міцності, ефективності капіталізму, започаткувавши різноманітні напрямки утопічного соціалізму.Просвітницькі ідеї французьких матеріалістів XVIII ст. про людину та суспільство вливаються безпосередньо у соціалістичні і комуністичні утопічні вчення Гракха Бабефа, Анрі Сен-Сімона і Шарля Фур'є, які формулювали теоретичні "соціалістичні моделі*" суспільства майбутнього. Одним з перших Анрі Сен-Сімон висловив думку, що в основі будь-якої політики лежить економіка, яка в майбутньому поглине політику: політичне керування людьми мусить перетворитися па розпорядження речами і керівництво процесами виробництва. Шарль Фур'є обґрунтував періодизацію історичного процесу (дикість, цатріархат, варварство, цивілізація), критикував буржуазний суспільний лад з його суперечностями, що гостро виявилися в боротьбі соціальних станів, класів в кінці XVII ст., висловив ідеї майбутнього суспільства, де немає протилежностей і суперечностей між містом і селом, між розумовою і фізичною працею. Погляди Шарля Фур'є справили великий вплив на видатних французьких істориків Франсуа Тізо, Огюстена Тьєррі, Огюста Міньє, які обґрунтували роль інтересу людей як джерела і рушія історичної творчості. Відтоді осмисленню актуальних проблем буржуазного суспільства чимало сприяла німецька класична філософія, особливо діалектика, вчення про людину Імма-нуїла Канта, Людвіга Фейєрбаха та суспільство Георга Гегеля. Такі історичні умови виникнення марксизму.
Проблеми людини, в філософії марксизму.
Початок творчої діяльності ^иття і: дшіьність Карла М<*Іжса(І818-Карла Маркса1883 рр,)\ Фрідріха Енгельса (1820-1895рр.) і Фрідріха Енгельса співпали 3 періодом перетворення капіталізму в зрілу суспільну систему, з посиленням революційного руху робітників і активізацією теоретичної суспільної думки в Європі. Початок теоретичної діяльності Карла Маркса зв'язаний з лівим крилом "молодогегельянців $• - послідовників Георга Гегеля, твори якого ("Науку логіки", "Філософію духу", "Філософію права", "Філософію історії" та ін.) ретельно вивчав. Закінчивши Берлінський університет, де наполегливо вивчав філософію правата філософію, захистив в Єнському університеті докторську дисертацію: "Відмінність між натурфілософією Демокріта і натурфілософі--єю Епікура" (1841), Карл Маркс заявив про себе як революційний демократ. Приїжджає до Бонна з намірами зайняти посаду приват- доцента університету. Але через посилення реакційності урядової політики у галузі освіти його академічним намірам не судилося здійснитися. Карл Маркс стає на шлях журналістики, з якою зв'язує мрію про^реаліз^ацію на практиці ідей своєї дисертації. Перші публікації у "Рейнській газеті" - "Замітки про новітню пруську цензуру" та "Дебати про свободу преси" (1842) - показали його по-філософському мислячим теоретиком, захисником інтересів трудящих. Карл Маркс стає її головним редактором (1842-1843), переторює газету в орган революційної демократії. Дебати в ландтазі Рейнської провінції з пи тань про крадіжку лісу мозєльськими селянами, про свободу торгівлі спонукали Карла Маркса до поглиблених занять економічними, правовими та філософськими питаннями. Першим кроком став критичний аналіз гегелівської "Філософії права*. Цьому передувало ознайомлення Карла Маркса з творами Людвіга Фейєрбаха "Сутність християнства?. (1841) та "Попередні тези до реформи філософії" (1842), в яких критично аналізувалася ідеалістична філософія Георга Гегеля. Це визначило подальшу долю: Карл Маркс стає матеріалістом. Підсумком роздумів Карла Маркса над гегелівською філософією права став так і не завершений і не опублікований твір "До критики гегелівської філософії права" (1843). Провідною ідеєю твору є матері алізм. Маркс робить висновок: не держава визначає громадянське суспільство, як стверджував Гегель, а, навпаки, громадянське суспільство визначає державу.Переїхавши з Німеччини до революційного Парижу (1843), Карл Маркс стає редактором "Німецько-французького щорічника", окреслює методологічні основи щорічника: знайти шлях до нового світу за допомогою критики старого світу. Теоретичною основою методології став рукопис "До критики гегелівської філософії права", хоча в ньому ще не було визначено сили, покликаної розвінчати несправедливий суспільний лад. Відповідь на питання Карл Маркс дає у статті "До критики гегелівської філософії права. Вступ" (1844). Людина, говориться в ній, не якась абстрактна істота, що існує десь поза світом. Людина - це світ людини, держава, суспільство. І щоб звільнити всі життєві сили людини, як суспільної істоти, треба ліквідувати будь-яке відчуження - релігійне і світське, теоретичне і практичне. Критика релігії, як відчуженого образу дійсності, закінчена. Тепер критика неба перетворюється на критику землі, критика релігії - на критику права, критика теології ~ на критику політики. Суть критики полягає в тому, щоб висвітлити практичні завдання, тобто такі, які може вирішити лише практика. Критична теорія мусить переконати широкі маси людей. Пропаганда передової філософської свідомості полягає в тому, щоб стала філософською свідомістю кожної людини, виражала б її інтереси, торкалася б її серця, її почуттів і перетворилась у переконання кожного. Ключ до успіху нової філософії, на думку Карла Маркса, в її гуманізмі, у відображенні нею інтересів кожного робітника і всього робітничого класу, у єдності філософської теорії з практикою пролетарського руху. Голова звільнення людини - філософія, її серце - пролетаріат. Зброя критики не може, звичайно, замінити критики зброєю, матеріальна сила повинна бути повалена матеріальною ж силою; але й теорія становиться матеріальною силою, як тільки-оволодіває масами. Подібно до того, як філософія знаходить у пролетаріаті свою матеріальну зброю, так і пролетаріат знаходить у філософії свою духовну зброю. Так Карл Маркс здійснює у "Німсць-ко-французькому щорічнику" програмний принцип: за допомогою критики старого світу знайти новий світ.