Розвиток ідей про людське буття в філософії марксизму
Визначивши відчуження як втрату людиною самої себе, й також дослідивши механізм цього явища, Маркс зробив перший висновок: капіталізм, що утвердився І довів свою перевагу над феодалізмом, не тільки не подолав відчуження, а й довів його до рівня тотальності. ,.
Якщо Гегеля цікавить відчуження як об'єкт філософського аналізу, то Маркс досліджує феномен відчуження лише як аномалію, що підлягає усуненню. Звідси другий висновок: вся історія людства е рух від відчуження до свободи; Саме в рамках цього висновку оформляється одна з ключових проблем філо софІЇ марксизму: як зробити суспільство людяним, а людину суспільною.'
Основними теоретичними джерелами марксизму стали німецька класична філософія, англійська політична економія і французький утопічний соціалізм.
Найвизначнішим досягненням німецької класичної філософії стало вчення про розвиток. Проте оскільки Гегель розглядає розвиток як позачасовий процес самоздійспення абсолютного духу, то діалектику Гегеля не можна було застосовувати практично.
Історична заслуга класичної політекономії полягає в тому, що вона розробила основи трудової теорії вартості. Однак вона не змогла ошннтн перехідний характер конкретного способу виробництва.
Досить гостро критикували класичний капіталізм соціалісти XIX ст. Та сподіваючись лише на освіту як на основний засіб подолання всіх соціальних безладь, вони ввійшли в історію як соцїалісти-утопістк.
Принципова відмінність філософії марксизму від найближчих його попередників полягає в тому, що К. Маркс і Ф. Енгельс зробили спробу: поєднати матеріалізм і діалектику, критично переопрацював-цій діалектику Гегеля й антропологічний матеріалізм Л. Фейєр-баха; застосувати матеріалістичну діалектику до пізнання суспільства; визначити рушійну силу суспільного розвитку і заявити про готовність служити їй.
Спочатку Маркс поділяв основні ідеї філософії Гегеля і примкнув до лівого крила молодогегельянців, котрі вбачали своє завдання в буржуазній інтерпретації гегелівської спадщини. Та вже докторська дисертація Маркса свідчить про незадоволення позицією ідеалізму і звернення до матеріалізму та просвітницького гуманізму, а знайомство з книгою Л. Фейєрбаха "Сутність християнства" остаточно сприяло вибору на користь матеріалізму. Робота у редакції "Рейнської газети" примусила Маркса кардинально переглянути своє ставлення не лише до філософії" Гегеля, а й до філософії Фейєрбаха. Розглядаючи конкретні соціально-економічні проблеми, Маркс звернув увагу на відчуження як на особливий прояв антагоністичної природи такого суспільного виробництва, де виправдовується будь-яка сваволя, а людина зводиться до стану худоби.
На відміну від Гегеля, який вважав феномен відчуження за деградацію абсолютної ідеї на одному з етапів розвитку її, і на відміну від Фейєрбаха, для якого відчуження є чимось похід ним від людської біологічної природи, Маркс розглядав відчуження як наслідок певних історичних та економічних умов і суспільних відносин, в яких живе та діє людина.
Особисті спостереження і вивчення політекономії, зокрема книги Дж. Мілля "Основи політичної економії", дали Марксу змогу зробити висновок, що у світі, де все купується і продається, де влада грошей є абсолютною, робоча людина залишається товаром, оскільки вона здатна працювати.
Праця створює всі багатства суспільства. Взявши цей реальний економічний факт за висхідний пункт свого аналізу, Маркс звертає увагу на суперечливий характер праці. З одного боку, праця виступає як процес взаємодії людей, спрямований на опанування навколишньої природи з метою задоволення власних потреб. З іншого боку, праця - це виснаження тіла і духу, засіб відчуження людей. Інакше кажучи, праця може приносити як задоволення, так І страждання. І все це залежить не стільки від змісту праці, скільки від стану тієї сукупності суспільних відносин, в яких вона здійснюється. Ця сукупність суспільних відносин зрештою визначає свідомість, поведінку людини і насамперед ставлення її до праці. За певних суспільних відносин людина втрачає здатність до творчості, до того, що робить її справжньою людиною. З суб'єкта діяльності вона перетворюється ма засіб діяльності. Внаслідок цього праця відчужується від її результатів, вони перетворюються па самостійну систему, яка панує над робітником і яка ворожа йому,Пов'язавши відчуження з особливим характером праці, Маркс довів, що відчужена праця є історично перехідною формою на шляху перетворення праці на необхідність І потребу. Цей різновид праці характеризується тим, що він здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать робітникові; що продукт праці є власністю господаря цих засобів; що у процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. За цих умов праця протистоїть людині як ворожа сила.