Етапи розвитку валюти
Центральні банки цих країн були змушені скуповувати їх для підтримки курсів своїх валют у встановлених МВФ межах. Криза долара викликала політичну форму виступів країн (особливо Франції) проти привілею США. який покривали дефіцит платіжного балансу національною валютою. Франція обміняла в казначействі США 3.5 млрд. долл. на золото в 1967-1969 р. З кінця 60-х років конверсія долара в золото стала фікцією: у 1970 1.50 млрд. доларових авуарів протистояли лише 11 млрд. долл. офіційних золотих резервів.
США прийняли ряд заходів для порятунку Бреттон-вудської системи в 60-х роках.
1. Притягнення валютних ресурсів з інших країн. Доларові баланси були частково трансформовані в прямі кредити. Були укладені угоди про операції “своп” (2,3 млрд. долл. - у 1965 р., 11.3 млрд. долл. - у 1970 р.) між Федеральним резервним банком Нью-Йорка і рядом іноземних центральних банків.
2. Колективний захист долара. Під тиском США центральні банки більшості країн утримувалися від обміну своїх доларових резервів у золото в американському казначействі. МВФ уклав частину своїх золотих запасів у долари всупереч Статуту. Головні центральні банки створили золотий пул (1962 р.) для підтримки ціни золота, а після його розпаду з 17 березня 1968 р. увели подвійний ринок золота.
3. Подвоєння капіталу МВФ (до 28 млрд. долл.) і генеральна угода 10 країн-членів Фонду і Швейцарії про позики Фонду (6 млрд. долл.). випуск СДР у 1970 р. із метою покриття дефіциту платіжних балансів.
США завзято опиралося проведенню назрілої девальвації долара і наполягали на ревальвації валют своїх торгових партнерів. У травні 1971 р. була здійснена ревальвація швейцарського франка і австрійського шилінга, впроваджений змінний курс валют ФРН. Нідерландів, що призвело до фактичного знецінення долара на 6-8%. Схована девальвація влаштовувала США, тому що вона не відбивалася настільки пагубно на престижу резервної валюти, як офіційна. Щоб зломити опір торгових суперників. США перейшли до політики протекціонізму. 15 серпня 1971 р. були оголошені надзвичайні заходи по порятунку долара: припинений розмін доларів на золото для іноземних центральних банків (“золоте ембарго”), впроваджена додаткова 10%-ве імпортне мито. США встали на шлях торгової і валютної війни. Наплив доларів в країни Західної Європи і Японії викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів і тим самим спекулятивну атаку їхніх зміцнілих валют на долар. Франція ввела подвійний валютний ринок за прикладом Бельгії, де він функціонував із 1952 р. Країни Західної Європи стали відкриті виступати проти привілейованого положення долара у світовій валютній системі.
Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою “групи десятьох”. Була досягнута домовленість по таких пунктах: 1) девальвація долара на 7,89% і підвищення офіційної ціни золота на 8,57% (із 35 до 38 долл. за унцію); 2) ревальвація ряду валют; 3) розширення меж коливань валютних курсів із (1 до (2,25% від їхніх паритетів і встановлення центральних курсів замість валютних паритетів; 4) скасування 10%-го мита в США. Але США не взяли зобов'язання відновити конвертованість долара в золото і брати участь у валютній інтервенції. Тим самим вони зберегли привілейований статус долара, нині матеріально не підкріплений.Закон про девальвацію долара був підписаний президентом Р. Никсоном 3 квітня і затверджений конгресом 26 квітня 1972 р. Підвищення ціни золота було узаконено після реєстрації нового паритету долара в МВФ і повідомлення країн-членів 8 травня 1972 р. Девальвація долара викликала ланцюгову реакцію: на кінець 1971 р. 96 із 118 країн - членів МВФ установили новий курс валют до долара, причому курс 50 валют був у різноманітному ступені підвищений.
Вашингтонська угода тимчасово згладила протиріччя, але не знищило їх. Влітку 1972 р. уведений змінний курс фунта стерлінгів, що означало його фактичну девальвацію на 6-8%. Це ускладнило відношення Великобританії з ЄЕС оскільки вона порушила угоду країн “Загального ринку” про звуження меж коливань курсів валют до (1,125%. Великобританія була вимушена компенсувати збиток власникам стерлінгових авуарів і ввести доларову, а з квітня 1974 р. – багатовалютну обмовку в якості гарантії збереження їхньої вартості. Були посилені валютні обмеження, щоб стримати втечу капіталів за кордон. Фунт стерлінгів утратив статус резервної валюти.
У лютому - березні 1973 р. валютна криза знову обрушилася на долар. Поштовхом явилася нестійкість італійської ліри, що призвело до введення в Італії подвійного валютного ринку (із 22 січня 1973 р. по 22 березня 1974 р.) за прикладом Бельгії і Франції. “Золота лихоманка” і підвищення ринкової ціни золота знову оголили слабість долара. Проте на відміну від 1971 р. США не вдалося домогтися ревальвації валют країн Західної Європи і Японії. 12 лютого 1973 р. була проведена повторна девальвація долара на 10% і підвищена офіційна ціна золота на 11,1 % (із 38 до 42,22 долл. за унцію). Масовий продаж доларів привів до тимчасового закриття провідних валютних ринків.