Етапи розвитку валюти

Економічна криза викликала пасивність платіжного балансу, збільшення дефіциту державного бюджету, відлив золота з країни. Фінансова олігархія свідомо вивозила капітали, щоб підірвати позиції французького франка і довіру до уряду Народного фронту. Штучне зберігання золотого стандарту знижувало конкурентноздатність французьких фірм. У 1929-1936 р. вартість експорту Франції скоротилася в 4 рази при зменшенні світового експорту в цілому на 36%. 1 жовтня 1936 р. у Франції був припинений розмін банкнот на золоті злитки, а франк був девальвований на 25%. Оскільки золотий зміст її валюти не був зафіксований, а до 1937 р., були лише встановлені межі коливань (0,038-0,044 р. чистого золота), з'явилося поняття “блукаючий франк”. Незважаючи на девальвацію, французький експорт скорочувався, тому що валютна і торгова війни обмежили можливості валютного демпінгу. Інфляція знижувала конкурентноздатність французьких фірм. Тому падіння курсу франка не було припинено на відміну від фунта стерлінгів і долара.

У результаті кризи Генуезька валютна система утратила відносну еластичність і стабільність.

3. БРЕТТОН-ВУДСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА.

Друга світова війна призвела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи. Розробка проекту нової світової валютної системи почалася ще в роки війни (у квітні 1943 р.), тому що країни побоювалися потрясінь, подібних валютній кризі після першої світової війни й у 30-х роках. Англо-американські експерти, що працювали з 1941 р., із самого початку відкинули ідею повернення до золотого стандарту. Вони прагнули розробити принципи нової світової валютної системи, здатної забезпечити економічний ріст і обмежити негативні соціально-економічні наслідки економічних криз. Прагнення США закріпити пануюче положення долара у світовій валютній системі знайшло відбиток у плані Г. Д. Уайта (начальника відділу валютних досліджень міністерства фінансів США).

У результаті довгих дискусій по планах Г. Д. Уайта і Дж. М. Кейнса (Великобританія) формально переміг американський проект, хоча кейнсианські ідеї міждержавного валютного регулювання були також призначені в основу Бреттон-вудськї системи.На валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсе (США) у 1944 р. були встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відношень і оформлена третя світова валютна система. Прийняті на конференції статті угоди (Устав МВФ) визначили такі принципи Бреттон-вудськї валютної системи.

1. Введено золото-девізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів.

2. Бреттон-вудська угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи: а) збережені золоті паритети валют і впроваджена їхня фіксація в МВФ; б) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб; в) спираючись на свій зрослий валютно-економічний потенціал і золотий запас, США дорівняли долар до золота, щоб закріпити за ньому статус головної резервної валюти: г) із цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам по офіційній ціні, встановленій в 1934 р., виходячи з золотого змісту своєї валюти (35 долл. за 1 тройську унцію, рівну 31,1035 г).

Передбачалося введення взаємної оборотності валют. Валютні обмеження підлягали поступовому скасуванню, і для їхнього введення була потрібна згода МВФ.

3. Курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у доларах. Девальвація понад 10% припускалася лише з дозволу Фонду. Встановлено режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (( 1% за Статутом МВФ і ( 0,75% по Європейській валютній угоді). Для дотримання меж коливань курсів валют центральні банки були зобов'язані проводити валютну інтервенцію в доларах.

4. Вперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації МВФ і МБРР. МВФ надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів із метою підтримки нестабільних валют, здійснює контроль за дотриманням країнами-членами принципів світової валютної системи, забезпечує валютне співробітництво країн.

Під тиском США в рамках Бреттон-вудської системи затвердився доларовий стандарт - світова валютна система, заснована на пануванні долара. Долар - єдина валюта, конвертована в золото, став базою валютних паритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютою інтервенції і резервних активів. Тим самим США встановили монопольну валютну гегемонію, відтиснувши свого давнього конкурента - Великобританію. Фунт стерлінгів, хоча за ним у силу історичної традиції також була закріплена роль резервної валюти, став украй нестабільним. США використовували статус долара як резервної валюти для покриття національною валютою дефіциту свого платіжного балансу. Специфіка доларового стандарту в рамках Бреттон-вудськї системи полягала в зберіганні зв'язку долара з золотом. США з двох шляхів стабілізації валютного курсу -- вузькі межі його коливань або конверсія долара в золото - віддали перевагу другому. Тим самим вони поклали на своїх партнерів турботу про підтримку фіксованих курсів їхніх валют до долара шляхом валютною інтервенції. У результаті посилився тиск США на валютні ринки.