Індивідуальні особливості молодших школярів та застосування їх в навчально-виховному процесі

Традиційна школа тільки частково створює учням умови для реалізації декотрих принципів гуманістичної освіти.

Ідеалізовані теоретичні концепції гуманістичної спрямованості, переважно психологічні та філософські, не запліднили належним чином педагогічної практики. Парадокс полягає в тому, що, попри гучне проголошення принципів гуманізації освіти, поширюється її дегуманізація: учнів неправильно розуміють, нехтують їхніми природними задатками, а також діють через примус, застосовують неадекватні педагогічні впливи, що заважають успішному перебігу процесів розвитку особистості тощо.Результатом дегуманізації шкільного життя є його величезна стресогенність. Повсякденними явищами стали розлади поведінки дітей, зокрема неврози, агресія, загальмованість, надмірна збудливість, страхи. Внаслідок усього цього дедалі більше учнів не хоче іти до школи, нехтує шкільними обов'язками, потребує психіатричної консультації.

Оскільки особистість людини являє собою систему, зв'язану з оточенням, то умовою її оптимального розвитку є такі впливи (зовнішні стимули), які сприяють переходу структури особистості з вищого на нижчий рівень. Їх і слід вважати гуманістичними. А гуманістичною - тільки ту педагогіку яка забезпечує оптимальний розвиток особистості учнів. Ті ж

14

впливи які гальмують, унеможливлюють або порушують оптимальний розвиток учня, призводячи до стагнації, є негуманістичними.

Особистість учня формується під впливом багатьох зовнішніх чинників. Аналізуючи педагогічний процес і його результати, слід мати на увазі, що вчитель контролює тільки частину цих чинників. Інша ж їх частина діє незалежно від керованого й можна впливати на нього деструктивно. Отже, результати педагогічного процесу є функцією не тільки зовнішніх педагогічних чинників, а й чинників поза педагогічних.

Хоча зазначені проблеми перебувають в центрі уваги представників більшості напрямів психологічної науки, проте застосовані ними критерії не дають змоги однозначно класифікувати названі процеси і з належною правильністю й повнотою проаналізувати і схарактеризувати їх, оскільки внутрішні механізми людської психіки доступні для спостереження. Та оскільки людський індивід є окремим випадком автономної системи, то психічні процеси й поведінку людини, можна аналізувати за аналогією з теоретичною моделлю цієї системи. Всі залежності, встановлені в результаті аналізу, в процесі управління в цій моделі, можна використовувати в дослідженні психічних процесів людини, і в такий спосіб проникнути у внутрішні механізми людської психіки.

Такі механізми залежать від внутрішніх психічних властивостей людини. Але під впливом зовнішніх чинників ці властивості змінюються, формується особистість людини. Наскільки можливий обсяг таких змін? Чи в усіх людей специфіка цих дій однакова? Чи всі психічні властивості піддаються змінюванню? У чому причина яскраво вираженого консерватизму декотрих властивостей? На ці й подібні запитання психологи сьогодні не знаходять відповіді , а педагоги не можуть створювати в процесі навчання передумов оптимального розвитку особистості учня.

Тут може стати в пригоді розроблена концепція сталих індивідуальних рис особистості педагога І. Вільша. Виходячи з уявлення про людський

15

індивід як про конкретну реалізацію загальної моделі автономної системи, дана концепція виділяє в структурі його індивідуальних якостей такі, що легко піддаються корекції й формуванню під зовнішнім впливом, і такі, що є природозумовленими, сталими і важко піддаються змінам.

Сталі індивідуальні риси поділяються на інформаційні та енергетичні. Дещо спрощуючи, можна сказати, що від перших залежить, що саме людина знає, від других - що хоче і чого прагне.

Концепція сталих індивідуальних рис особистості уможливлює визначення меж результативності тих чи тих впливів на людину. Це досягається завдяки ситуаціям, до яких людина може пристосовуватися (що є можливим за допомогою змінних рис її особистості), і ситуаціям, які треба пристосовувати до цієї людини, враховуючи притаманні їй сталі індивідуальні риси.