Виховання і освіта в ранніх цивілізаціях

Сократ (469—399 до н.е.) — син ремісника, став ідеологом великої земельної аристократії. Заперечував пізнання світу і при¬роди через їх недоступність людському розуму, намагався довес¬ти, що люди повинні пізнавати лише самих себе і вдосконалювати свою мораль. Це і було метою виховання на думку Сократа. Сок¬рат — філософ-трибун, вів бесіди з питань моралі на площах, за¬ставляв своїх слухачів шляхом запитань і відповідей знаходити «іс¬тину», сам при цьому не пропонував готових положень і виснов¬ків. Такий стиль ведення бесід зі слухачами став називатись сократівським, а з часом — евристичним.Платан (427—347 до н.е.) — видатний давньогрецький філо¬соф, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристократії, учень Сократа. Утворах «Держава», «Закони», «Протагор» накрес¬лив проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовласниць¬кій державі. За його теорією, діти з 6-річного віку повинні вихову¬ватись на «майданчиках» біля храмів, де жінки-виховательки, при¬значені державою, розвивають їх за допомогою ігор, казок, пісень, бесід тощо. З 7 до 12 років діти відвідують державну школу, де вчаться читати, писати, рахувати, музиці і співу. Для дітей 12—16 років пропонується школа фізичного виховання — палестра — з гім¬настичними вправами. При цьому нездібні діти відсіваються в ряди землеробів і ремісників. З 18 до 20 років — ефебія — посилена війсь¬ково-гімнастична підготовка. З 20 років юнаки, які не виявили здіб¬ностей до наук, ставали воїнами. З 21 до ЗО років ті, що залишилися, вивчають такі науки, як арифметику, геометрію, астрономію і му¬зику. Вони готуються до виконання важливих державних доручень. Особи віком від ЗО до 35 р. найздібніші і найдоброчесніші можуть продовжувати вдосконалювати свою освіту, щоб потім стати керів¬никами держави. Після 50 років вони звільняються від керівництва державою і можуть далі самовдосконалюватись.

Виховання жінок, на думку Платона, повинно бути таким само, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, то Платон рекомендує ста¬витись до них суворо, не ніжити, карати за будь-які проступки, об'єднувати в групи за ознакою різномов'я, щоб вони не спілку¬валися між собою.

Отже, педагогічна система Платона була побудована в інтере¬сах рабовласників, ігнорувала інтереси народу, не приймала до уваги виховання рабів. Він з презирством ставився до фізичної праці, вважаючи, що для дітей рабовласників трудове виховання не потрібне.

Проте Платон висунув ряд цікавих думок, зокрема: виховання дітей дошкільного віку, фізичне виховання, розширення програ¬ми навчання, створення державної системи виховання, освіту для дорослих і самовдосконалення людини протягом життя.

Аристотель (384—322 до н.е.) — учень Платона, давньогрець¬кий філософ і педагог, автор наукових праць в галузі філософії, політики, етики, естетики, природознавства. Він був вихователем О. Македонського. Вперше вивів основні положення логіки. В 335 р. заснував в Афінах філософську школу — Лікей.

Мета виховання — розвинути в людині вищі якості душі — розумову і вольову. Виховання повинно здійснюватись державою, яка визначає мету, завдання і зміст виховання і навчання.

Аристотель пропонує свою вікову періодизацію дітей: від наро¬дження до 7 років; від 7 до 14 років (початку статевої зрілості); від

початку статевої зрілості до 21 року. Така періодизація, на думку Аристотеля, відповідає природі людини. До 7 років дитина вихову¬ється в сім'ї, де батьки повинні загартовувати дитину, виховувати засобами гри, казки, музики, моральних бесід. Від 7 до 14 років діти мали відвідувати державні школи, в яких займатимуться фі¬зичними вправами, вчитися читати, лічити та музиці. Від 14 до 21 року підлітки та юнаки здобувають в школах середню освіту, яка включає знання з літер, історії, філософії, математики, астрономії, музики. Такий зміст виховання і освіти Аристотель радив переважно для дітей чоловічої статі, а для жінок програму навчання обмежував.

Платон і Аристотель дотримувались думки, що естетичне, мо¬ральне виховання є свідченням гармонії, а реальні її вияви видно у граматиці, математиці, астрономії, спорті.

Демократ (460—370 до н.е.) — давньогрецький філософ-мате-ріаліст. Він створив атомістичну теорію, визнавав пізнання світу. В своїх працях багато уваги приділив проблемам виховання. Де-мокрит відстоював принципи природовідповідності, гармонійно¬го розвитку людини; великого значення надав трудовому вихо¬ванню дітей і молоді, моральним вправам у їх поведінці. Мета виховання, на думку Демокрита, — підготувати молодь до реаль¬ного життя на землі. Основним у вихованні вважав оволодіння знаннями про природу.

Після того, як Рим завоював Афіни і перетворив їх на свою колонію, багато давньогрецьких філософів, математиків потрапи¬ли у полон і були вивезені до Риму. Ставши рабами знатних рим¬лян, вони супроводжували їхніх дітей до шкіл, прислуговували цим дітям, їх уперше почали називати педагогами. Так виникла назва професії і утворилися терміни «педагогіка» та «педагог».