Виховання і освіта в ранніх цивілізаціях

Приблизно у IV тисячолітті до н.е. відбулося об'єднання неве¬личких держав на берегах річки Ніл. Так виникає рабовласницька держава Єгипет на чолі з фараоном. Саме у цей період і з'являєть¬ся два типи шкіл: школи жерців (їх називали школами каліграфіч¬ного письма) та школи писців (школи ієратичного письма).Загалом в школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких ро¬дин. Кількість учнів становила не більше 10. Вони вивчали ієрог¬ліфи (читання), письмо, рахунок, арифметику, астрономію, аст¬рологію, древньоєгипетський релігійний культ. Школи ці влаш¬товувалися при храмах і називалися рамессеум. Термін навчання сягав до десяти років, оскільки надто складним видавалося оволо¬діння вміннями зображення ієрогліфів, а також магії, чаклунства, народної медицини. Всіма цими здатностями володіли жерці, що становили пануючу касту у Єгипті. Оволодіння грамотою, наука¬ми набувало тут кастового й релігійного характеру. Проте потреби господарського, суспільного життя, управління державою спону¬кали до створення у III тисячолітті шкіл писців. Саме у цих закла¬дах готували майбутніх державних чиновників Єгипту.

У Древньому Китаї перші навчальні заклади з'явилися на по¬чатку періоду Шань-Інь (1766 р. до н.е.). У ці часи школи мали назви: Сян, Сюй, Сюе. Зміст навчання у школах древнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом «Лю-і», ети¬кетом, письмом, лічбою, музикою, стрільбою з лука, керуванням колісницею. Загалом навчалися у школах понад 15 років. Лише 10 років у середньому хлопчики витрачали для того, щоб навчитися читати й писати ієрогліфи (потрібно було завчити 3—4 тисячі знаків).

З часом у країні виник нечуваний культ письменності, ієроглі¬фа, культ конфуціанських освічених моралістів — начотчиків, вче¬них — чиновників, які вміють читати, розуміти і тлумачити муд¬рість священних книг, прошарок письменних інтелектуалів, які зосередили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівни¬цтво, зайнявши в Китаї місце, яке в інших суспільствах посідало дворянство, духовенство, бюрократія — разом узяті.

Досконале знання стародавніх текстів, уміння вільно оперувати висловлюваннями мудреців і як взірець уміння писати твори, в яких вільно викладалась і коментувалась мудрість стародавніх — такою була програма навчання в китайській школі: державній і приватній. Протягом тисячоліть саме це вважалося у Китаї наукою.

4. Виховання у Древній Греції

Найвищого розвитку культура епохи рабовласництва досягла в державах Древньої Греції й Стародавнього Риму, які виникли на торгових шляхах між країнами Середземномор'я і Сходу.

Економічний і культурний розвиток рабовласницьких міст-дер-жав давньої Греції розпочинається у VI—IV ст. до н.е. В цей час високого розвитку досягла філософія, в надрах якої закладались основи різних спеціальних галузей знань; існувала багата літерату¬ра; склалось декілька систем виховання підростаючого покоління.

У Стародавній Греції, яка складалась з невеликих рабовласни¬цьких держав-міст, найбільш оригінальними системами вихован¬ня були Спартанська та Афінська.

Спарта займала південно-східну частину півострова Пелопонне¬су, де було мало зручних гаваней, зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення носило замкнутий характер. В країні домінувало землеробство, яке спиралось на працю рабів. Незначне напіввільне населення займалось ремісництвом. У Спарті на 9 тис. родин рабовласників (спартіатів) припадало по¬над 250 тис. рабів, які часто повставали. Це завжди непокоїло воло¬дарів Спарти, примушуючи їх повсякчас бути напоготові, виявляти жорстокість і насильство по відношенню до рабів. Виховання здійс¬нювалося державою, яка переслідувала завдання підготовки з дітей спартіатів-воїнів, стійких та загартованих, майбутніх рабовласників.

Спартанців виховували в жорстких умовах, прагнучи вирости¬ти з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток — воїтель-ниць-амазонок, які б мало в чому поступалися чоловікам.

Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників. З цією метою вони брали участь у криптіях, нічних облавах на рабів, коли загін молодих спартіатів оточував який-небудь міський квартал або район за мі¬стом і мав право на вбивство будь-якого раба. Підлітки брали участь у щорічних публічних випробовуваннях — змаганнях, їх сікли пе¬ред вівтарем, щоб пересвідчитись у терплячості та витривалості. Юнаки 18—20 років об'єднувались в групи ефебів.