РОЗВИТОК ШКОЛИ Й ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ НА БУКОВИНІ
Будучи інспектором, Федькович невпинно піклувався про зміцнення економічної бази школи, про матеріальну забезпе¬ченість учителя, що одержує таку заробітну плату, "якій би не позаздрив навіть конюх", про підвищення кваліфікації освітян через курси й наявність шкільних бібліотек, про вироблення педа¬гогічної майстерності й творчості.
Ю. Федькович обстоював, щоб усі школи мали кваліфіковані кадри з відповідною педагогічною освітою. Його непокоїло те, що більшість учителів "навчальні предмети подає у відриві від практичного і життєвого рівня дітей". Письменник закликав учительство "серйозно взятися за піднесення школи, самостійно вдосконалювати свою педагогічну освіту", бо "педагогічно-дидак¬тична наука, як і взагалі вся сучасна наука, з кожним днем все далі розвивається", тому слід "втримати себе на рівні сучасної науки, а особливо, на рівні своєї спеціальності". Він мріяв про нову генерацію педагогів і поважав учителів ерудованих; працьо¬витих, які щиро люблять дітей, дають їм ґрунтовні знання, добре виховання, плекають національну гідність і честь.Ю. Федькович про дітей висловлював тепло і прихильно, всіляко піклувався про них. Для них він написав низку творів, зокрема казок, що належать до значної і важливої частини педагогічного доробку письменника. Серед них казки, що постали на ґрунті фольклорних матеріалів ("Від чого море солоне", "Чортівська боч¬ка", "Голодний чорт", "Місяці-королі" та ін.), казки літературного походження — переробки творів .братів Грімм ("Гологорожечка", "Золота кісочка", "Хитрий кравчик"), Г. К. Андерсена ("Підмінчє", "Іголка-угарка претонесенька") та ін. Всі вони спрямовані на прищеплення людяності й доброти, перейняті українським національ¬ним духом, суто буковинським колоритом. У них — застережен¬ня від розумових і моральних вад (відсталості, обмеженості, лице¬мірства, користолюбства), заклик гартувати волю й характер.
Вірш Ю. Федьковича "Дитина" спонукає змалку готуватись до життя твердого, бути сильним, витривалим і відважним:
— Чого ж бо ти плачеш, дитинонько мила?
— А, ненечко-утко: котюга вкусила!
— Коли від котюги такий тобі жах,
То ще ти на світі заплачеш, не раз.
Видатний педагог невпинно дбав про здоров'я дітей, обстою¬вав фізичне виховання, категорично виступав проти тілесних покарань. Його хвилювала нестача їжі й одягу для дітей бідно¬ти. Він закликав виявляти особливе піклування, тепло і ласку в ставленні до сиріт (вірш "Сироти"); виступав проти переванта¬ження учнів, що загрожує їхньому здоров'ю.
Ю. Федькович вважав за доцільне навчати дітей у школі з семи років, бо "6-річні селянські діти ані фізично, ані психічно не розвинені до тієї міри, щоб успішно могли навчатись" та й справжній успіх праці вчителя приходить за умови тісного зв'яз¬ку школи із сім'єю.
Традиційна українська родина у педагогічній системі Ю. Федьковича займає чільне місце. Вона є найвищою вихователькою підростаючих поколінь. Батьківсько-материнську педагогіку нічим і ніким замінити не можна. Тепло домашнього вогнища при доброзичливих стосунках і взаємообов'язках між батьками і дітьми, братами і сестрами, родичами й свояками — найкра¬щий засіб плекання високої духовності й гуманізму, національ¬ного духу, характеру, свідомості, психології і патріотизму. В аль¬тернативі військова повинність в австрійській армії і обов'язок перед родиною гору беруть родинні почуття й любов до рідної домівки (вірші "Рекрут", "Святий вечір", "Дезертир", "Ой вийду я з хати", "Співанка", "Трупарня", "Нічліг", "Болить мене голо¬вонька", "Новобранчик" та ін.). Твори письменника про укра¬їнську родину перейняті глибоким психологізмом і палкою си¬нівською любов'ю до неї, переживаннями за її гірку долю в умо¬вах колоніальної підневільності.
Ю. Федьковича тривожили хиби в домашньому вихованні — потакування в бешкетництві й пустощах, пияцтво батьків і веш¬тання дітей побіля них у корчмах, зневага до батьків, дитячий непослух, лихослів'я. Таке домашнє виховання він називає "недисциплінованим", яким "закладаються основи жалюгідної за¬недбаності сільського населення".
Тому письменник закликає педагогів повернутись обличчям Д° РОДИННОЇ педагогіки й поширювати педагогічні знання серед Селян, батьків; будити у своїх дітей потяг до знань, любов до школи й повагу до вчителів. Таким чином, цілком справедливим є твердження Осипа Маковея про те, що Юрій Федькович "випереджував своїх сучасників на Буковині на цілі десятки літ". Серед педагогічних кіл він мав чимало прихильників і послідов¬ників.