РОЗВИТОК ШКОЛИ Й ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ НА БУКОВИНІ

Письменник прагнув реорганізувати наявну в той час на Буко¬вині відсталу систему освіти відповідно до потреб української нації, вимог передової педагогічної думки. Яскравим свідченням цього Шляхетного наміру є його промова на повітовій вчительській конференції у м. Вижниці 30 березня 1871 p., викладений ним новий навчальний план, який передбачав широку гуманітарну і природ¬ничу підготовку учнів, національне виховання, а також проект зміни у шкільних книжках етимологічного правопису на фоне¬тичний. Перспективні наміри цього аспекту викладені також у його доповідній записці "Про школу й шкільні підручники".Особливу увагу звернув Ю. Федькович на початкову школу, яка закладає фундамент національної освіти й виховання учнів. Він радив учителям "більше уваги і часу приділяти каліграфії, яка в тій чи іншій мірі занедбана всюди", частіше практикувати домашні письмові роботи. Він передбачав, що відповідні зміни у змісті на¬вчання й виховання відбудуться на основі розробки й впроваджен¬ня нових шкільних програм й українських підручників. Оскільки в тогочасній Буковині не було ще для цього висококваліфікованих педагогів, то за створення цих книг він взявся сам.

"Буквар для господарських діточок на Буковині", створений Ю. Федьковичем у 1857 р., став знаменною віхою в історії україн¬ського букварства. На відміну від усіх попередніх, він написа¬ний українською мовою із застосуванням фонетичного правопи¬су і перейнятий українським національним духом. Після еле¬ментарних відомостей про мову та її склад було вміщено прості, зрозумілі для дітей коротенькі оповідання, в яких розповідаєть¬ся про працю вчителя. Педагогічною основою букваря стали народна педагогіка, європеїзм, здобутки педагогічної науки. Він щедро насичений фольклором, розмаїтим дидактичним матеріа¬лом, спрямованим на опанування грамотою й забезпечення ро¬зумового і духовного розвитку учнів. На жаль, цей буквар з при¬чини підколоніального становища українського народу залишився ненадрукованим. Безперечно, його потрібно видати тепер як ви¬датну історичну пам'ятку української педагогіки.

Після букваря Ю. Федькович, за його словами, мав намір на¬писати рахубу, відтак географію, історію, економію, правництво. Однак цим благородним намірам так і не судилося збутись.

Ідея народності виховання лягла в основу педагогічних по¬глядів Ю. Федьковича. А звідси йде його педагогічний оптимізм, віра у творчі народні сили та у щасливе майбутнє України. "Я наш народ цілим серцем люблю, — писав він, — і душа моя віщує, що його велика доля жде". А у вірші "Що я люблю, в що вірую, на що надіюсь" зазначає:

Я люблю мою Русь-Україну,

Я вірую в й будучину;

В тій то надії я живу й умру.

Як продовжувач педагогічних ідей Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка, Ю. Федькович першим на Буко¬вині став писати свої твори українською мовою, він вболівав за "щербату долю гуцулів" і ставав на їх захист. Високо цінував фольклор і народні звичаї як могутні виховні засоби. Сам ша¬нував і збирав ці скарби народної педагогіки, уклавши збірники "Буковинські пісні з голосами", "Колядник руського народа", "Руський женчик", "Найкращі співанки руського народа на Бу¬ковині", й молодь закликав до цього. "Шануйте, — писав він, — й не цурайтесь давніх наших звичаїв! Шануйте їх так, як се у других чесних народів ведеться, а буде вам слава, людям честь, по праотцях же Ваших хороша пам'ять".

В усьому народному Ю. Федькович бачив великий виховний сенс, у національному одязі теж. Сам він ходив у простому гу¬цульському вбранні. Коли староста заборонив йому приходити в ньому на засідання, то Федькович відповів: "Жию між народом, люблю той нарід і народної одежі не покину". За це він здобув велику шану й любов від народу. Односельці виявили йому ви¬соку довіру, обравши війтом.

Виплекані на народній основі, твори Ю. Федьковича набули великої популярності серед народу. Значна частина з них стали народними піснями. А створена ним педагогіка щедро репре¬зентувала і втілювала в життя дітей та молоді духовність україн¬ського народу. В її реалізації провідна роль належала народно¬му вчителеві.

Ю. Федькович про вчителя завжди висловлюється особливо поетично. Він, зокрема, зазначав: "Мистецтво розквітає і занепадає завдяки художникам, а школа — завдяки вчителям. Кожна шко¬ла залежить від учителя; вона — його духовна фотографія". Поширення освіти серед народу — найсвятіший обов'язок педагога.