РОЗВИТОК ШКОЛИ Й ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ НА БУКОВИНІ
А як тутки зазоріє,
Я тебе пробуджу.
Боротьба за створення української національної школи з рідною мовою навчання була провідною метою педагогічної діяль¬ності Ю. Федьковича. Освіту і рідну школу він вважав "найдо¬рожчим добром народу". Це підтверджують його статті й висту¬пи на педагогічні теми та інспекторські звіти. Ще в 1868 р. у листі до редакції журналу "Правда" він писав, що йому "блисну¬ла надія наші школи на народнім язиці основати". Відзначаючи особливу роль рідної школи в житті нації, Ю. Федькович писав:
Дитина без школи; що рільник без поля,
Що рілля без плуга; що гола стодола.
Дитина без школи — є вівця без околу,
А риба в безводдю, а без цвіту пчоли...
Ю. Федькович вважав, що жоден чужий пан нам національ¬ної школи не побудує, а навпаки, усе робитиме для того, щоб позбавити українців рідної школи й насадити їм школу свою, чужинську.
Ю. Федьковича глибоко хвилювало те, що освіта на Буковині за цісарської Австрії перебувала в занедбаному стані. Першопри¬чиною цього були колоніальний гніт і визиски селян, насадження чужинства. Селянин ухиляється від школи, "щоб тільки його бідну дитину не мучили німці". Тому й відвідування було вкрай неза¬довільне. Наприклад, у с. Іспасі на час перевірки 7 липня 1871 р. з числа 186 дітей шкільного віку, які були в селі, лише 48 дітей записані до школи. У школі присутні всього 15 школярів, з яких тільки 5 більш-менш регулярно її відвідує. У Вашківцях дітей, зобов'язаних відвідувати школу, — 275, з них лише 59 було вне¬сено в списки, а присутні в школі — тільки два.
У ряді шкіл відвідування зовсім припинилося. Тому більшість дітей залишалися поза школою, пусто марнуючи час, вправляючись "у киданні камінням, болотом та пилюкою за мирними прохожими людьми".
Внаслідок педагогічної занедбаності дітей "закладаються ос¬нови жалюгідної занедбаності сільського населення".
Шкільні будинки зовсім не відповідали елементарним ви¬могам, бо це "не приміщення, а карикатура на будинок. Це — хатина, в середині якої вчитель і діти на протязі кількох годин вдихають пиляку і сморід".
У більшості шкіл не вистачало вчителів, які могли б охопити навчанням усіх дітей віком від 6 до 14 років. Дітям майже повністю не вистачало навчальних посібників, підручників, при¬ладдя, зошитів. І все це залишалося поза увагою офіційної вла¬ди. Місцеві й повітові шкільні ради та громадські шкільні інспек¬тори своїх функцій не виконували.
Одну з важливих причин антипатії сільського населення до школи Ю. Федькович вбачав у підручниках, де навчальні пред¬мети викладалися в малодоступній сільським дітям формі. Представлений у них матеріал був більше зрозумілий міським дітям. До того ж ці підручники були написані жаргоном, дале¬ким від народної освіти, їхні автори намагалися затерти най¬кращі, найблагородніші риси народного характеру, все духовне життя народу, його усну поезію. І це їм вдалося. Цілком зрозу¬міло, робить висновок письменник, що коли школа буде байдуже ставитись до підручників, їхніх змісту і форми, вона не зможе виконати свого завдання — перенести знання в селянські хати і викликати у селян прихильне ставлення, любов і пошану.
Видатний український педагог закликає будувати рідну шко¬лу й національну систему виховання своїм розумом і своїми руками, виявляючи при цьому громадську активність. Він постій¬но боровся за справді народну українську школу, яка б сприяла піднесенню культурно-освітнього рівня та національної свідо¬мості народу, дбала про плекання історичної пам'яті поколінь та справжнього патріотизму через вивчення рідної мови й україно-буковинства. Цьому сприяли й написані ним художні твори про українських національних героїв Олексу Довбуша, Богдана Хмель¬ницького, Лук'яна Кобилицю, про рідний Буковинський край і Україну (вірші "Україна", "Гуцулка", "Слова Ігоря", балада "Довбуш", поема "Лук'ян Кобилиця", драма "Довбуш").