Педагогіка як наука, її становлення і розвиток
Англійський філософ і педагог Дж. Локк (1632—1704) у своїй праці «Думки про виховання» зосереджується на проблемі виховання джентльмена — людини, в якій поєд¬нуються високоосвіченість з діловими якостями, тверді мо¬ральні переконання з відповідними манерами поведінки.
Непримиренну боротьбу зі схоластикою, вербалізмом у педагогіці повели французькі матеріалісти й просвітителі XVIII ст. Д. Дідро (1713—1784), К.-А. Гельвецій (1715— 1771), П.-А. Гольбах (1723—1789), Ж.-Ж. Руссо (1712— 1778). Вони вважали чуттєвий досвід єдиним джерелом знань, розвитку інтелекту, моральних сил та естетичних уподобань дитини, обстоювали природовідповідність у ви¬хованні.
Демократичні ідеї французьких просвітителів розвивав видатний швейцарський педагог Й.-Г. Песталоцці (1746— 1827). Головне завдання виховання він вбачав у розвитку здібностей людини відповідно до законів природи. Учений теоретично обґрунтував і практично довів доцільність по¬єднання праці та навчання. Збагачуючи принципи наочно¬сті, поступовості й послідовності у навчанні, Песталлоці створив методику елементарного навчання.Певний внесок у розвиток педагогіки зробив німець¬кий педагог Й.-Ф. Гербарт (1776—1841). Відомі його ідеї чотириступінчастої структури уроку, виховуючого навчан¬ня, системи розвиваючих вправ. Знаний німецький педа¬гог Ф.-В.-А. Дістервег (1790—1866) виступав проти авто¬ритарного виховання, обстоював всебічний гармонійний розвиток людини, вивчав внутрішні суперечності педаго¬гічних явищ, сформулював принципи відповідності вихо¬вання природі та культурі народу, самодіяльності у вихо¬ванні й навчанні.
В Україні педагогічна думка на всіх етапах розвивала¬ся на рівні світової. Ще в Київській Русі сформувалася система виховання на засадах любові до батьківщини, гуманного ставлення до людини, дисципліни, поваги до старших, сумлінності у праці, мужності, хоробрості й вод¬ночас терпимості та релігійності.
У XI—XIII ст. у Київській Русі побачила світ низка пе¬рекладних і оригінальних книг — збірників статей, серед яких були й педагогічні статті та роздуми («Палеї», «Зла-тоусты», «Ізмарагд», «Пчела», «Злата матиця» та ін.).
Педагогічні думки XV—XVII ст. систематизовано у формі настанов, викладених у низці документів, зокрема у відомому «Домострої». Педагогіка «Домострою» відобра¬жала національні принципи, де суворість і вимогливість поєднувалися з піклуванням про дитину, з вихованням по¬чуття громадянського, патріотичного обов'язку. Поряд з настановами щодо виховання у дітей мужності, працьови¬тості, бережливості тощо «Домострой» передбачав і фізич¬ні їх покарання: «Любя сына своего, учащай ему раны... сокруши ему ребро». Однак вони не набули поширення в школах, як це було в період середньовіччя в країнах За¬хідної Європи.
Збагатили національну педагогіку ідеї великого укра¬їнського філософа, письменника і педагога Г. Сковороди (1722—1790). Його педагогічні погляди ґрунтуються на визначальних рисах прогресивної педагогіки: гуманізмі, демократизмі, високій моральності, любові до батьківщи¬ни й народу.
Ідеї доброї, чесної, благородної, безкорисливої людини-громадянина в кращих своїх творах обстоювали І. Гізель (1600—1683), П. Могила (1597—1647), Ф. Прокопович (1681—1736). Ідеал особистості патріота, носія свободи ос¬півував І. Котляревський (1769—1838). На рівень європей¬ських педагогічних пошуків підніс педагогічну думку Т. Шевченко (1814—1861). Його твори дають широке уяв¬лення про освітньо-виховний ідеал, яким для нього була людина з багатогранними знаннями і високими моральни¬ми якостями, що здатна застосовувати свої знання в жит¬ті, цінує мистецтво, любить працю.
Особливу роль у розвитку педагогічної теорії відіграв видатний російський педагог К. Ушинський (1823—1871). У його педагогічній системі визначальним е вчення про мету виховання, що формулюється як підготовка людини до життя і праці, як формування в неї почуття обов'язку перед народом. Ушинський обстоював думку, що кожен народ має право навчатися рідною мовою. Він створив ці¬лісну дидактичну систему, визначив шляхи і засоби роз¬виваючого навчання, збагатив принципи навчання.
Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки й роз¬в'язання практичних завдань виховання зробив видатний український педагог А. Макаренко (1888—1939). Він роз¬робив і втілив у практику принципи створення й педаго¬гічного керівництва дитячим колективом, методику тру¬дового виховання, виховання в дусі свідомої дисципліни. Чимало зробив Макаренко і для розвитку теорії сімейно¬го виховання.
Видатний український педагог В. Сухомлинський (1918—1970) досліджував проблеми теорії та методики ви¬ховання дітей у школі й сім'ї, всебічного розвитку особи¬стості учня, педагогічної майстерності. Його перу нале¬жать наукові й публіцистичні праці, в яких він ділиться власним досвідом, педагогічними роздумами.