Педагогіка як наука, її становлення і розвиток

Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вив¬чають процеси виховання, навчання І розвитку особистості.

Термін походить від грецьких слів «pais» («paidos») — дитя і «ago» — веду, виховую, тобто «дітоводіння», «дітоводство». У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії «пайдагогос» найчастіше були жерці, а в Давній Греції — найро¬зумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, куль¬туру і звичаї різних народів.

У середні віки педагогічною діяльністю займалися пе¬реважно священики, ченці, однак у міських школах та уні¬верситетах — дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.

У Давньоруській державі педагогів називали «майстра¬ми». Упродовж багатьох століть тут не існувало спеціаль¬них навчальних закладів для підготовки вчителів. Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали — «школярі-книжники». Відомості про те, як ставилися до них, містить «Слово о том, яко не забивать учителей своих» Кирила Туровського: «Если и научился от простого человека, не от иерея, то держи в своем сердце и уме память о нем до исхода души своей... Непомящие же, откуда добро познали, те подобни голодному и измерзшему зимой псу, которого согрели и накормили, а он на¬чал лаять на согревшего и накормившего его».

У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: на¬родна педагогіка — духовна педагогіка — світська педаго¬гіка.

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду наро¬ду, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдан¬ня, засоби і методи виховання та навчання.

Цей термін уперше вжив О. Духнович у підручнику «Народна педагогия в пользу училищ й учителей сельских».

У 60-х роках XX ст. у педагогічну науку запровадже¬но термін «етнопедагогіка» (Г. Волков). Якщо поняття «народна педагогіка» охоплює емпіричні педагогічні знан¬ня без належності до конкретної етнічної спільноти, то по¬няття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує мож¬ливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педа¬гогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педа¬гогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педаго¬гічне значення явищ народного життя і визначає їх відпо¬відність сучасним завданням виховання.

Українська народна педагогіка — складова народознав¬ства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки наро¬дознавства.

Педагогіка народознавства — напрям сучасної педаго¬гіки, шкільної практики, який забезпечує практичне за¬своєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-істо¬ричних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Народознавство у вузькому значенні (етнографія) — наука про культуру, побут народу, його походження й роз¬селення, національні традиції, звичаї, обряди. У широко¬му значенні — це сукупність сучасних наук про народ, йо¬го духовність, національну культуру, історію, а також здо¬бутки народного і професійного мистецтва, які відобража¬ють багатогранність життя народу, нації.

Родинна педагогіка — складова частина народної пе¬дагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо ство¬рення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'я¬ті померлих та ін.

Педагогічна деонтологія — народне вчення про вихов¬ні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учня¬ми, вихователів — перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогіка народного календаря передбачає вихован¬ня дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.