Роль і місце української мови і літератури у громадянському вихованні
Звуження функцій і відмирання мов спричиняється використанням нерідної мови в школах, вищих закладах освіти, масовим знищенням населення на завойованих те¬риторіях великих імперій, насильницьким виселенням ко¬рінних жителів із їхньої предковічної території та ін.
Мовна політика стосується і нормалізації літературної мови — вироблення та впровадження усних і писемних мовних норм (орфоепічних, орфографічних, у сфері сло¬вовживання), усталення термінології тощо.
Проблема взаємовідношення мови і суспільства охоп¬лює й такі питання, як мова й народ; мова й особа (інди¬від); мова й класи та інші соціальні групи людей; мова, базис і надбудова.
Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивни¬ми законами. Так, наприклад, Тарас Шевченко є осново¬положником сучасної української літературної мови. Од¬нак він створив не більше десятка слів і то переважно складних із уже наявних у мові простих слів (широкопо¬лий, хребетносилий, синємундирний тощо). Навіть геніаль¬на особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити приховані потенції мови, показати, як ефективно мож¬на використати те, що в мові існує.
Оскільки мова є загальнонародним явищем, вона не може бути класовою (про класовість мови говорив акаде¬мік М.Я. Марр). Якщо б кожен клас у суспільстві корис¬тувався своєю мовою, то таке суспільство перестало б іс¬нувати, бо неможливо було б налагодити механізм його функціонування. Саме тому в будь-якому класовому сус¬пільстві засобом спілкування між різними класами є єди¬на загальнонародна мова. Заперечуючи класовий харак¬тер мови, не можна заперечувати класовий підхід до ви¬користання мови. Він виявляється, по-перше, у використан¬ні чужої ("престижної") мови в повсякденному житті ви¬щих класів. Так, скажімо, російська буржуазія XVIII— XIX ст. користувалася французькою мовою (правильніше сказати "смесью французского с нижегородским", як до¬тепно зауважив Грибоедов); українська партійна номенк¬латура радянського періоду переходила на "панську" ро¬сійську мову, таким чином дистанціюючись від "колхозно¬го языка", як і частина сполонізованої верхівки в роки поль¬ського панування на західноукраїнських землях перейшла на польську мову, знехтувавши "хлопською мовою".
По-друге, класовий підхід до використання мови по¬лягає і в надмірному вживанні іншомовних слів, штучно створених мовних зворотів, у вимові слів на іноземний лад (згадайте мовні покручі двох дам з "Мертвих душ" М. Гоголя і Проні Прокопівни із "За двома зайцями" М. Старицького), тобто у виробленні соціального діалекту.
По-третє, класовий підхід до використання мови по¬лягає у виділенні певних слів і затемненні інших або їх усуненні з мовлення, часом навіть у вкладанні в слово іншого змісту, ніж воно має в загальнонародній мові.
Диференціацією суспільства зумовлена особлива мова декласованих елементів — жебраків, злодіїв, бомжів то¬що. Це своєрідні засекречені таємні мови, створені з ме¬тою "зашифрування" від посторонніх передаваного пові¬домлення.
Із суспільним розшаруванням пов'язана професійна ди¬ференціація мови. Існують різні професійні субмови (під¬мови), які, як правило, відрізняються від загальнонарод¬ної мови лише спеціальними словами. Так, у мові гончарів уживаються такі слова, як пук "середня випукла частина виробу", криси "верхні краї виробу", у мові друкарів — кегль, капітель, курсив, петит (назви видів шрифту), у мові ливарників — горно, блюмінг, мартен, шихта, шлак та ін. До професійних підмов належать і підмови різних наук (підмова радіоелектроніки, біохімії, кібернетики тощо). Окремо виділяють професійний жаргон (у мові шоферів бу¬блик "рульове колесо автомашини", двірники "рухома стрілка для механічного очищення вітрового скла").Суспільний характер має й територіальна диференціа¬ція мови. Як правило, територіальні особливості кожної мови полягають у вимові звуків, у слововживанні, у гра¬матичних формах і синтаксичних конструкціях. Так, ска¬жімо, в західних областях України вживають такі специ¬фічні слова, як стрий "дядько по батькові", вуйна "тітка по матері", файний "добрий", "гарний", граматичні кон¬струкції типу Я ся бою, Ходив єм до него тощо. Засоби спілкування на обмеженій території називають діалектом. Чим суспільство слабше економічно й політичне, тим у ньому більше місцевих говорів. Так, на декілька тисяч аборигенів Австралії припадає 200 діалектів. Нерідко мовні діалекти настільки різняться, що це утруднює взаєморо¬зуміння між членами одномовного суспільства. Наприк¬лад, німцю, що розмовляє нижньонімецьким діалектом, важко зрозуміти німця, який розмовляє верхньонімець¬ким. Між діалектами китайської мови різниця більша, ніж, скажімо, між чеською і словацькою чи українською і білоруською мовами. Діалекти і незначні територіальні відмінності в мові — говірки — вивчає лінгвістична нау¬ка діалектологія.