Роль і місце української мови і літератури у громадянському вихованні

Жодна держава світу не сформувалася як безнаціо¬нальна. Єдине консолідоване суспільство може ви¬творитися лише на ґрунті спільної духовності, спіль¬ної мови, позаяк саме мова є тим феноменом, який визначає самототожність нації. Мова забезпечує нор¬мальне функціонування національного організму в усіх його виявах — політичному, економічному, куль¬турному тощо, бо саме мова — головна ознака нації. Тому боротьба за державність української мови — це боротьба за українську державу. Втрата мови, денаціо¬налізація народу призводить, як зазначав О. Потебня, до «дезорганізації суспільства, аморальності, спідлен¬ня». У національній державі ототожнюються такі по¬няття, як держава, нація і мова. Навіть така велика й багатонаціональна імперія, як СРСР, ототожнювалася в світі з російською нацією. Це добре розуміють усі, хто прагне побудувати свою державу. Так, скажімо, коли в 1947 р. утворилася держава Ізраїль, то її дер¬жавотворці стали перед проблемою державної мови. Оскільки розпорошені до того часу по всьому світу євреї втратили свою мову, то вихід був один — воск¬ресити мертву впродовж майже двох з половиною ти¬сячоліть давньоєврейську мову іврит. Сьогодні це мо¬ва єврейської держави, мова консолідації громадян цієї країни і євреїв усього світу.

Наступ шовіністично налаштованих політиків в Україні на українську мову — це боротьба проти укра¬їнської державності; мовний чинник використовуєть¬ся як засіб дестабілізації українського суспільства, оскільки без української мови не буде української дер¬жави.

Культура — сукупність досягнень суспільства в га¬лузі освіти, науки, мистецтва та в інших сферах духов¬ного життя. Мова і культура взаємопов'язані. Загально¬визнаним є твердження, що культурні процеси вплива¬ють на мову, а мова на культуру.

Складним є питання впливу мови на культуру. Е. Сепір зазначав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Куль¬туру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір суспільства) і тим особливим прийомом, за допомо¬гою якого суспільство виражає різний свій досвід, можна очікувати [...]• Зрозуміло, що зміст мови не¬розривно пов'язаний з культурою [...]. Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, якої не обслуговує; цілком справедливим є і те, що історія мови й історія культури розвиваються паралельно» [Сепир 1934: 171—172]. Отже, впевнено можна ствер¬джувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системи мови. У семантиці мови відобража¬ються загальні, універсальні компоненти загально¬людської культури і своєрідність культури конкрет¬ного народу.

Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебу¬ває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обо¬пільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства. Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища — наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяль¬ності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує пев¬ні суспільні класи, релігія — окремі групи людей, то мова — всі сфери соціуму як функціонального організ¬му. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися без мови.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зу¬мовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відобра¬жається соціальна диференціація суспільства (класова, про¬фесійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення дер¬жавності тощо. Суспільство також може свідомо вплива¬ти на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною полі¬тикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в бага¬томовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і звужувати функ-

Природа, сутність, функції та будова мови 23ціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР, США. Так, зокрема, внаслідок онімечення у першій поло¬вині XVIII ст. зникла полабська мова. З тих же причин і приблизно в той самий період вимерла прусська мова. Та¬ка сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у двох округах Німеччини (Дрезденському і Котбуському) розмовляють 100 тис. осіб. Внаслідок зросійщення за ро¬ки панування тоталітарного комуністичного режиму в СРСР зникло понад 90 мов; деякі й нині перебувають на стадії вимирання. Так, скажімо, водською мовою фінської групи в 1979 р. розмовляло лише декілька десятків людей старшого покоління в селах Лужиці, Піски, Кракольє і Межники Ленінградської області. Іжорською мовою фін¬ської групи в 1979 р. розмовляли 244 особи старшого по¬коління (Кингисеппський і Ломоносовський райони Ленін¬градської області), хоч ця мова раніше мала писемність, її викладали в школах. Вепською мовою нині розмовляють З тис. осіб (Карелія, Ленінградська і Вологодська області), писемності не має, функції її обмежені побутовим спілку¬ванням, а отже, і перспективи її неоптимістичні. У СІЛА зникло чимало індіанських мов.