Поняття педагогічної майстерності, педагогічного спілкування

Що стоїть за поняттям педагогічна майстерність? Що притаманне праці педагога-майстра?

Пригадаймо зародження колонії ім. Горького у «Педагогічній по¬емі» Макаренка. Першим об'єктом виховної діяльності Антона Семено¬вича, як він сам зазначав, був завгосп Калина Іванович, який зустрів нового завідувача колонії таким запитанням:

— Ви будете завідуючий педакокічною частиною?

— Чому? Я завідуючий колонією...

— Ні, — сказав він, вийнявши з рота люльку, — ви будете завідуючий педако¬кічною частиною, а я — завідуючий господарською частиною.

Звернімо увагу на подальшу тактику педагога в бесіді з колегою. Як вийти з критичного становища? Вже в цій першій серед безлічі описа¬них ситуацій ми бачимо почерк вихователя-майстра, причому і сам він наголошує на своєрідності власної педагогічної позиції.

...І почав я його виховання в перші ж дні, з нашої першої розмови:

— Як же так, товаришу Сердюк, адже ж не можна бути без завідуючого коло¬нією? Хтось мусить відповідати за все.

Калина Іванович знову вийняв люльку і чемно схилився до мого обличчя:

— Так ви хочете бути завідуючим колонією? І щоб я вам до певної міри підкорився?

— Ні, це не обов'язково. Давайте я вам буду підкорятися.

— Я педакокіки не навчався, і що не моє, то не моє. Ви ще молодий чоловік — і хочете, щоб я, старий, був на побігеньках? Так теж недобре! А бути завідуючим колонією — так, знаєте, для цього ж я ще малограмотний, та й навіщо це мені?..

...Цілий день він ходив зажурений, а ввечері прийшов у мою кімнату вже зовсім сумний...

— Я думав, думав, як нам бути з цією самою колонією. І вирішив, що вам, звичай¬но, краще бути завідуючим колонією, а я вам буду ніби підкорятися.

— Помиримося, Калино Івановичу.

— Я так теж думаю, що помиримось. Не святі горшки ліплять, і ми діло наше зробимо. А ви, як людина письменна, будете начебто завідуючим.

У чому своєрідність дій Антона Семеновича? Ми бачимо, що він дає можливість літній людині, яка ревниво ставиться до начальника, самій обрати рішення щодо керівництва колонією. І Калина Іванович після певних вагань зважується на власне рішення, яке стає для нього особис¬то цінним. Логіка обґрунтування була «підказана», але саме рішення — власне, і тому цінне. Подібною є поведінка завідувача і в інших ситуа¬ціях. Так, у пошуках засобів проти крадіжок у колонії (ситуація «Бу¬рун») він не погоджується на пропозиції наймати чужих сторожів, а спрямовує пошук розв'язку в річище самоорганізації. Те саме ми бачи¬мо і в ситуації, коли вихователь дізнається, що в спальні ріжуться хлопці.

Я — бігом з кімнати. ...Я ніколи не розбороняв тих, що билися... стою мовчки на дверях і спостерігаю. Поволі хлопці помічають мою присутність і замовкають... і далі мовчу: всередині у мене самого закипає гнів і ненависть до всього цього дикого світу. Це — ненависть безсилля, бо я дуже добре знаю: сьогодні не останній день...

Тоді раптом вибухаю я сам... цілком свідомий певності, що так треба:

«Ножі на стіл!... Обушки!... Спати!...»