Основи сучасного героїко-патріотичного виховання
Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише української, східнослов’янської, а й світової культури – козацьку педагогіку. Історія покликала до життя такі обставини, коли в сотнях тисяч сімей, в січових, козацьких школах, школах джур і частково в інших типах тогочасних шкіл діяли козацьке навчання і виховання.
Козацька педагогіка – це частина народної педагогіки в її вершинному вияві, яка формувала у підростаючих поколінь українців синівську вірність Батьківщині, народу, здатність захищати рідну землю від чужоземних загарбників.
Основна мета козацької педагогіки – формування в сім’ї, школі і громадському житті дитини як козака-лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженим дійовим патріотизмом, силою волі і силою духу.
Головні завдання козацької педагогіки – готувати фізично загартованих, міцним здоров’ям, мужніх воїнів-захисників рідного народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, світогляд, національні і загальнолюдські цінності, формувати глибоку любов до людини, пошану її гідності, прагнення до милосердя; інші високі лицарські якості.
У національній системі освіти і виховання найважливішими були провідні ідеї козацького руху – свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, свобода особистості, народовладдя, самоврядування, тощо. Психолого-педагогічні набутки козаків сприяли зміцненню національної системи виховання. Виникали перші українські академії (Острозька – 1576 р., Києво-Могилянська – 1615, 1632 рр.), що стали визначними центрами розвитку вищої освіти, науки і культури України, усіх слов’янських земель. Чимало козацьких лідерів – гетьмани України І.Виговський, І.Мазепа, І.Самойлович, Ю.Хмельницький та інші політичні і державні діячі отримали вищу освіту в Києво-Могилянській академії.
Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні діяли різні типи навчально-виховних закладів. Поряд із академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, народними професійними школами мистецтв і ремесел (гончарства, кобзарства, рушникарства, братництва та ін.) працювали козацькі навчально-виховні заклади (січові, сотенні і полкові школи, школи джур тощо).
У цих навчально-виховних закладах панував волелюбний демократичних дух козацтва. Українська козацька система виховання мала кілька ступенів.
Перший ступінь – це козацьке дошкільне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської козацької педагогіки. Вже в цей час специфікою була роль батька: він цілеспрямовано займався загартуванням своїх дітей, формував у них лицарську честь і гідність, готував їх до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, вільного життя.
Другий ступінь козацького виховання найдоцільніше назвати козацьким родинно-шкільним. У козацьких, братських та інших типах шкіл найвищий статус мали родинні, національні духовні і матеріальні цінності, які переростали в загальнонаціональні (волелюбні заповіді батьків і дідів, традиції і звичаї) і включали в себе релігійно-моральні цінності.
Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих університетах Європи, отримувала підвищену і вищу освіту (третій ступінь). Такі люди, освічені і виховані, як правило, на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури в Україні.
По закінченні вищих навчальних закладів молодь одержувала (в сотнях, полках, військових таборах, в Запорізькій Січі) систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл, лицарське загартування (четвертий ступінь).
Характерною особливістю козацького родинного виховання був його високий, який забезпечувався реалізацією ідей та засобів козацької духовності, народної педагогіки. Національних традицій і звичаїв, здобутків християнської моралі. У козацьких сім’ях панував культ батька і матері, бабусі і дідуся, роду і народу.
Родинні виховні традиції, зокрема батьківські, освічені козаки продовжували у школі джур. Такі козаки перед своєю совістю, громадою зобов’язувалися щодо свого козачка джури виконувати роль названого батька. Від своїх наставників джури переймали науку жити і перемагати у складних, навіть екстремальних умовах, під їхнім керівництвом оволодівали високим бойовим мистецтвом.Січові школи реалізовували право особистості на навчання, задовольняли, як культурні, духовні так і військово-оборонні потреби козацтва. Тут вихованці крім читання, письма, хорового співу і музики, оволодівали (читанням, письмом) військово-оборонною справи.