Т.Г.Шевченко. “Мені тринадцятий минало...”
Батько одружився вдруге. Як у прислів'ї говориться, прийшли злидні, а з ними й виросла біда. Шевченко пізніше писав: «Хто ба¬чив хоча б здалека мачуху, і так званих зведених дітей, той, зна¬чить, бачив пекло».
Учень. Ось який трапився випадок під час відсутності батька. Якось у солдата, що перебував у них на квартирі, не стало трьох злотих. Мачуха, звичайно, вказала на Тараса. Хлопця гуртом смикали, погрожували, били, а він клявся і божився, що не брав. Тарас втік і заховався у бур'янах. Та на п'ятий день Степанко, син мачухи, сказав, де ховається Тарас. Невинного хлопця катували. Тоді він змушений був сказати, що взяв ті кляті 3 злотих.
Продали спідницю покійної матері, віддали солдатові гроші, а через деякий час у дуплі старої верби знайшли солдатські злоті, які там заховав Степанко.
Це був перший випадок у Тарасовому житті, коли він став жер¬твою несправедливості.
Учень. Управитель маєтку пана Енгельгардта запримітив у Та¬раса нахил до малювання і зауважив, що з нього може бути «кімнатний живописець».
Але Енгельгардт вирішив інакше: він нарядив його козачком і посадив у передпокої, наказавши сидіти нерухомо, чекати пансь¬кого наказу. Раніше, він хоч і був кріпаком, але як малолітній, корис¬тувався можливістю утекти від кривд у гай або в поле, помилува¬тись природою, помріяти в самотині про кращу долю. А тепер він мусив терпляче чекати, доки поміщик — самодур крикне подати йому люльку, що лежить перед носом, або налити склянку води.
Шевченкові здалося це в сто раз гіршим, ніж носити воду в дя¬ка, рубати дрова, зносити незаслужен! побої. Та не такий був Шевченко, щоб зробитися німим опудалом. Повний життя, за¬взяття, ненависті до панів і їх посіпак, він ігнорував наказ свого пана і крадькома перемальовував різні картини, наспівував улюблені гайдамацькі пісні.
Вчитель. Називаючи слуг у домі «козачками», пани, насампе¬ред, польська шляхта і магнати, глумилися над минулим народу, адже у свідомості має слово «козак» жило як виявлення мужності, нездоланності і непокори. Цього глуму Шевченко ніколи не про¬щав гнобителям. За участь у антикріпосницькому товаристві Т. Шевченка заарештовують і віддають у солдати. Солдатчина тоді мало чим відрізнялась від ув'язнення. Перебування у солда¬тах викликало у поета невигойний біль за безповоротно втраче¬ними хвилинами радості волі, далеким дитинством.
Спогади про нього іноді збуджували світлі почуття, які змінюва¬лися журбою за рідним краєм. Сэме в такому стані він написав вірш «Мені тринадцятий минало».
У поезії розкрито зміни у настрої-хлопчика, викликані єднанням з природою, усвідомленням сирітської долі і почуттям вдячності до дівчини, що втішила Тараса — підлітка в горі.
1. Читання поезії напам'ять або прослуховування у магнітофон¬ному записі.
2. Завдання. Поділіть вірш на частини і дайте заголовок кожній (письмово).
1. Радісний настрій Тараса.
2. Усвідомлення сирітської долі.3. Дівчина розрадила Тараса. 3. Читання І частини (учень).
1. Як ви сприймаєте цю частину поезії?
— У першій частині показане замилування підлітка чудовим на¬вколишнім світом. Ласкаве сонце ніби купало хлопчину в своєму промінні, усміхалися до нього і небо, і сонце. Все було невимовно гарним і рідним.
2. Прочитайте її частину. Висловите власне враження.