Система освіти Античного світу
Стагіріт у вихованні на перше місце ставив моральне виховання. “Процес набуття морального досвіду визначав як важкий і тривалий. Великого значення надавав тут суб’єктивному фактору формування людської особистості.” [2; 77].
Також Арістотель придавав велике значення суспільному, державному вихованню. Він вважав, що всяка форма державності потребує відповідного виховання в першу чергу. Арістотель допускав домашнє виховання в традиційних формах до 7-річного віку під началом батька. Але настоював, щоб сімейне
виховання знаходилось під наглядом державних чиновників — педономів, а також відкидав самоусунення батьків від виховання дітей і традицію передавати їх в руки рабів. Він пропонував проводити в сім’ї попереднє навчання з 5 до 7-річного віку. Хлопчиків з 7 років повинна була виховувати держава. В коло предметів початкової освіти слід було включати граматику, гімнастику, музику і інколи — малювання.
Розпочинати виховання школяра пропонувалось з “турботи про тіло”, а вже потім “піклуватися про дух”, щоб “виховання тіла сприяло вихованню духу”. Гімнастика повинна була привести організм дитини в готовність для важкого процесу засвоєння знань. Надаючи особливого значення вихованню гімнастиці, Арістотель водночас різко засуджував спартанську традицію застосування тяжких і жорстоких фізичних вправ, в результаті яких діти перетворювались в “диких тварин”. Гімнастика призначена для формування “прекрасного, а не дикої тварини”, — писав Арістотель. Особлива роль в формуванні прекрасного відводилась музиці. Арістотель зробив великий вплив на філософську і педагогічну думку Античності та Середньовіччя. Його трактати служили навчальними посібниками протягом багатьох століть.
Висновки1. В ті прадавні часи, коли майже у всьому світі більшість етносів не мали навіть своєї писемності, у Древній Греції вже сформувалась своя система освіти і виховання. Великим рушієм в розвитку виховання та зародженні педагогічної думки Древньої Греції була культура міст-полісів. Освіченість в тогочасному суспільстві вважалась необхідним і невід’ємним атрибутом гідного громадянина поліса. Виховання та освіта різних міст-держав відрізнялися між собою. Найвідоміші з них — Спарта та Афіни.
Педагогічний досвід Спарти був забутий в силу своєї виховної традиції, але звичаї фізичного виховання, загартовування молодого покоління використо-вувалися і в інші епохи. Найефективнішою система освіти і виховання була в Афінах. Тут діяли мусичні та гімнастичні школи, гімнасії та ефебії, а педагогічний досвід афінян поширився і на наступні епохи. Слід також відмітити, що саме Еллада була колискою шкіл як осередків освіти і науки.
2. В епоху Еллінізму (після розпаду імперії Олександра Македонського) система грецької освіти поширюється по Середземномор’ю, проникає в Причорномор’я, на Кавказ, в Середню Азію та Індію. В самій же Греції в цю епоху відбулися важливі зміни в сфері виховання та освіти. В Афінах, наприклад, видозмінилася система шкільного виховання: після мусичної та гімнастичної освіти учні мали навчатися в граматичних школах. Змінилися програми гімнасій, втратила свій військовий характер ефебія, з’явилися філософські школи.
В Еллінську епоху виникають нові центри освіти. Одним з них була Александрія — єгипетська столиця династії Птолемеїв, вона і послужила своєрідним містком між Елладою та Римом.
3. В період розквіту Римської імперії виховання в сім’ї, яке мало релігійний характер і діяло до цього часу, поступилося своєю позицією державній системі освіти. В перші століття нашої ери в Римській імперії склалися стійкі зміст, система і методи освіти. Основними вважалися дев’ять шкільних дисциплін, з яких в подальшому були виключені медицина та архітектура.
Таким чином сформувалась система семи вільних мистецтв. Діти навчались спочатку в тривіальних, а потім — в граматичних школах. Далі військова підготовка здійснювалась в легіонах. Пізніше вже з’явились риторичні школи.
4. Виховання та навчання в ранніх християн було зорієнтовано на Біблію. Першими вчителями християн вважались Ісус Христос та його апостоли. Раннє християнство надавало великого значення сімейному вихованню. Християни навчали своїх дітей в суспільних навчальних закладах. Далі вже християнська церква почала організовувати свої школи катехуменів, потім з’явилися школи
катехізису, які перетворилися в кафедральні і єпископальні школи. Утім, християни здобували вищу освіту і в навчальних закладах античного типу.