Вишивка. Декоративний рушник

При безпосередній опіці нашої установи, ще при житті майстрині, в її садибі запрацював музей “Вишиваний рушник”. Тут побувало багато люду не тільки з України, але й з-за кордону. У видавництві “Мистецтво” п'ятьма мовами вийшов альбом вишивок Михайлини Сабадаш який, блискавично розійшовся по світу, представляючи широкому загалові коломийське мистецтво. Відрадно, що ще за життя цій талановитій жінці було присвоєно звання “Заслужена майстриня народної творчості України”, але прикро, що з відходом у вічність вмерла і її справа життя. Нині приватний музей давно вже не діє, а високо вартісні вишивки десь сиротяться без уваги як родини майстрині, так і громадськості та владних структур. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського володіє мізерною колекцією неповторних творів цієї коломиянки і, на жаль, через скруту не в змозі придбати високомистецьку авторську колекцію, щоб зберегти її і донести як частину національної реліквії нащадкам.

Ще одним воістину феноменальним явищем у Коломиї є творчість заслуженої майстрині народної творчості України Євгенії ГЕНИК, яка створила тисячі творів високого мистецького ґатунку в техніках вишивки, ткання та бісеру. Значне місце у своїй творчості Євгенія Геник відводить рушникові. Вишивані чоловічі сорочки та жіночі блузки характерні для раннього періоду творчості майстрині. Реалістична за формою вишивка Євгенії Геник базується на геометричній орнаментиці, основними елементами якої є трикутник у різних комбінаціях та варіантах.

Досконало володіючи всіма техніками вишивання, найулюбленішою технікою майстрині залишається низинка. Клопіткі та скрупульозні прийоми цієї техніки дають можливість створити витончені та графічно чіткі, композиційно продумані багатоколірні твори.

Детальне вивчення традицій вишивання гуцульського та покутського регіонів дає майстрині можливість створювати живописні орнаментальні композиції шляхом поєднання геометричного та рослинного узорів. Орнаментальні мотиви вишивальниці створюють комплекс образів, джерелом виникнення яких є реальний навколишній світ. Завдяки витонченим асоціаціям і багатій фантазії образи її вишивок поєднують нас з природою, занурюють у світ поезії, фольклору, навертають до глибин народного мистецтва й народної мудрості.

Її творчість — це яскраве свідчення професійного переосмислення народної традиції в сучасній інтерпретації, вагомий крок до розвитку новітньої концепції в національному декоративно-вжитковому мистецтві.

ВИСНОВКИ

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Рушник, i правда, можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження, одруження людини, ювiлейнi урочистостi. Рушником накривали дiжу пiсля випiкання хлiба, ставлячи її пiд образами на покутi, дарунковими рушниками перев'язували кумiв i гостей, хлiбом-сiллю на рушнику зустрiчали i зустрiчають зараз дорогих гостей. А ось цiкавий спогад: у перший день огляду озимини йшли в поле гуртом-родом. Попереду батько нiс на рушнику хлiб-сiль; у кошику, накритому рушником, несла рiзне частування мати. На зеленому полi розстеляли рушник, клали їжу. Так робили i в перший день оранки, сiвби та жнив. Пiсля закiнчення жнив господар зустрiчав женцiв з хлiбом-сiллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вiнок.

Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний рушник кожна дiвчина готувала сама. А вiзерункiв яких тiльки не знайдеш на рушниках: засiяна нива - ромб з крапкою, вазон чи квiтка - свiтове дерево од неба до землi, людськi фiгурки, немов з дитячого малюнка, - знак берегинi, богинi хатнього вогнища. Скринi повнилися дiвочими рушниками, їх дбайливо оберiгали, хизувалися - гостям i сусiдам показували, бо то дочка на виданнi готує собi посаг. А вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку. Як-то у пiснi на слова Павличка спiвається:

Як я малим збирався навеснi

Пiти у свiт незнаними шляхами -

Сорочку мати вишила менi

Червоними i чорними нитками.I тут українськi майстринi - неперевершенi. Казкової краси вiзерунками прикрашали сорочки, намiтки, очiпки - прагнули до краси, до самобутностi. Готували дiвчата собi на все життя по 50, 80, а iнодi в по 100 сорочок з тонкого вибiленого полотна. А часом не тiльки вишивали нитками, а ще гаптували срiблом, золотом, бiсером, перлинами, коштовними камiннями, лелiтками прикрашали одяг. Так що красунею виглядала кожна дiвчина, яка мала бажання, терпiння, старання i хист.