Вишивка. Декоративний рушник

У кольоровій гамі вишивок селища Ясіня в сонячну гаму вкраплюються блакитні барви. У Рахові візерунки дещо темніші, більше в них темно-червоного кольору. Тут вишиваються також манжети та комірець. Пазуха не вишивається. Переважає техніка “хрестик”.

Особливої уваги заслуговують вишивки жіночих сорочок Чернівецької області, зокрема, села Виженка Вижницького району. Для цього села характерні святкові сорочки–“рукавівки”, прикрашені скісними смугами дрібного геометричного орнаменту. Кольорова гама вишивок — ясно-червона.

Поряд з вишивками бавовняними нитками у Вижниці носили також “рукавівки”, вишиті бісером, їх площа повністю заповнена кочільцями або квадратиками червоного кольору (вишневого). Вуставка утворена вузькими рядками узору з дрібних мотивів, між ними — рядки пацьорків, й шнурочки.

Прикро, що на сьогодні залишаються ще слабо вивченими прекрасні вишивки сорочок надпрутянських сіл та сіл Городенківського і Снятинського районів. Лише недавно почали ми комплектувати колекції одягу та інтер'єрного ткацтва з цих районів. А мистецтво покутського краю вимагає до себе посиленої уваги з боку мистецтвознавців, музейних працівників та етнографів.

Чудові вишивки білим по білому, жовтим по білому у селах Снятинщини, Вишивки цього району завжди йдуть поруч з виколюванням та циркою, що надає їм специфічного ажурного звучання.

Відголосок давніх історичних подій таїть у собі одяг села Серафинці Городенківського району, де старші жінки заплітали 10-12 кісочок, носили на голові чалму, вбирали щось схоже до українського жупану. У вишивці ж залишилися принципи турецького, східноукраїнського та місцевого народного орнаменту.

Вишивка Покутського краю вражає багатством і різноманітністю локальних художніх традицій. У наш час відбувається активний творчий розвиток традиційної вишивки. З'явився новий незнаний раніше вид, — вишивка інтер'єрного, обрядового призначення. Крім ноші, вишивають у кожному гуцульському та покутському селі серветки, доріжки, накидки, пошивки, скатертини, кімнатні та кухонні комплекти, рушники.

У колекціях Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття чітко простежуються особливості вишивки Коломийщини. Орнаментальні мотиви вишиваного виду мистецтва тут — найрізноманітніші, про що свідчать самі назви: “ружі”, “конюшинка”, “вазонова”, “драбинка”...

Серед багатьох знаних технологій вишивки в нашому краї найхарактернішими є хрестик, настелювання, низь, рідше — виколювання та вирізання. Увагу науковців привертають вишивані вироби із села Корнич кінця XIX — поч. XX століть. Характерними в цьому відтинку часу є оригінальні мотиви під назвою “розколена рожа”. Своєрідні композиції маємо також у печеніжинських вишивках з чорними мотивами на червоному фоні. Цікаві роботи з Сопова та Вербіжа. Їх стримана структура рисунку, обрамлена вузькою смугою з ще вужчими поверхницями, свідчить про дещо відмінний смак і характер, яким наділені гуцули високогір'я.

Вишукані естетичні смаки притаманні й чоловічим сорочкам з Великого Ключева. Вузька орнаментальна смужка плавно лягає навкруг шиї, легко спадає на пазухи й оповиває низ рукавів. Невибагливі, два-три здрібнілі геометричні елементи узору створюють враження мережаного мерехтіння, підкреслюючи цим монументальність білої чоловічої сорочки.

Цілковито протилежними в колористичному і орнаментальному звучанні є повоєнні сорочки з Назірної. В одному плані їх вуставки строго геометричні, вкладені в чіткий рапорт поперечної смуги, в іншому — на передплічній частині рукава ніби осібно виростає вазон, часто зображуваний в одній кольоровій гамі з різними тонами відтінків, проте навколо шиї та у викінченні нижньої частини рукавів переважає вузький пасок геометричного узору.

Так звані “чорнобриві” геометричні композиції характерні для чоловічих та жіночих сорочок, які вишивають у Мишині й Ковалівці. Їх орнамент здебільшого чітко графічний, геометричний. Тут органічно вплетено стилізовані рослинно-квіткові елементи, які на загал творять враження геометричного рисунка, що особливо гармоніює в загальному ансамблі народного одягу.Далеко за межами України було відоме мистецтво талановитої вишивальниці з Коломиї Михайлини САБАДАШ (1912—1996 рр.). її творчість захоплювала і продовжує захоплювати багатьох мистецтвознавців та численних шанувальників прекрасного. Справжні твори мистецтва цієї майстрині — воістину поезія барв та візерунків, де віддзвонює глибинне знання скарбниці народної творчості. Кожен візерунок — логічно довершений творчий задум у образі “Дніпрової кручі”, “Квітучої левади”, “Подарунка матері”, “Чорнобривців”... Гармонія, вишуканість, багатобарвність і водночас природність — риси, притаманні творчості Михайлини Сабадаш, Виставки її творів завжди збирали багато зацікавлених, і не мало значення, де експонуються її твори: чи в Києві, чи у Львові, чи десь за кордоном.