Вишивка. Декоративний рушник

Високий художній смак виявили вишивальниці у компонуванні орнаментів та підборі кольорів. Вишивки виконувалися переважно низинкою, а також настелюванням з чорним або темно–коричневим розводом.

У 1930 роках і особливо в післявоєнний період верховинські вуставки змінюють свій характер. З'являються нові, складних форм мотиви та композиції візерунків. Мотиви стають більші, спостерігається тенденція до декоративності, насиченості візерунків у композиційному та кольоровому відношенні. Перекриття низинкових вишивок стають більшими, внаслідок чого на чорному розводі виступають великими яскравими плямами мотиви орнаментів. Вуставки стають набагато ширші, ніж у минулому, — до 20-25 сантиметрів, обабіч середнього узору — барвисті перекладні шнурки та широка поверхниця. У деяких вуставках з двох сторін основного візерунку вишитий узірець між шнурками та поверхницею.

Для сучасних верховинських вуставок характерне те, що поряд із традиційними, строго геометричними формами появилися геометризовані рослинні мотиви: “дубовий лист”, “капуст очка”, “чічкатий”.

Святковою сорочкою у селах високогір'я до останнього часу була сорочка–“морщінка". Поряд з нею молоді жінки та дівчата носять “викроєну”.

Пазуха в “морщінках” прикрашується досить широкою вишивкою з мотивом головного орнаменту вуставок та розкиненими навколо неї ромбами. У багатьох сорочках під пазухою вишитий вазон або інша композиція з квітами, птахами та звірами.

Своєрідні особливості жіночої сорочки у населених пунктах, що межують із Закарпаттям: Ворохті, Микуличині, Яблуниці. Вуставки широкі, вишиті здебільшого хрестиками, геометричним орнаментом. У кольоровій гамі переважають червоні барви. Орнамент геометричний, складної композиції.

У післявоєнний період з'явилися сорочки з фабричного полотна, лише вишивка зроблена на домотканому полотні і вже потім нашита на готову сорочку.

Назви фрагментів вишивок указують на те, що вони запозичені у природи, тваринного світу і є специфічними лише для згаданих вище сіл: “жуки”, “курячі лапки”, “слонові”, “оленячі”. Трапляються і композиції з декоративних зображень зайчиків та оленів серед геометричних та рослинних форм. Це - явний вплив друкованих зразків.

Мотиви часто вишивають інтенсивними жовтими, оранжевими кольорами на чорному тлі, надаючи узорам цікавої декоративності, досягненої кольоровою контрастністю.

Серед надзвичайно цікавих вишивок села Микуличин зустрічаються космацькі візерунки, трактовані дещо по-іншому, ніж у Космачі: “летєчі”, “дубовий лист”, “черешневі”; в іншій кольоровій гамі — з перевагою червоних барв.

Оскільки ці села межують із Закарпаттям, то й у вишивках відчуваються впливи закарпатської народної вишивки, особливо сіл Лазішина, Кевелів, Ясіня й інших.

На Закарпатті у селах Рахівського району сорочки шили з відбіленого конопляного або льняного полотна. Вони однотипні, за винятком селища Великий Бичків. Однотипні за кроєм сорочки бувають декількох типів прикрашування.

У XVIII столітті жіночу сорочку без коміра густо збирали біля шиї, як і в інших східнослов'янських народів, а також у болгарів, словаків. На початку XIX століття уже з'явились вузенькі комірці. Тут цікаві крої сорочок з так званими “цвиколями” — клинцями під пахвами. У середині XIX століття на рукавах стали вишивати “совнівки” — ламані лінії, що творили розтягнутий ромб.

Нова жіноча сорочка мала вишитий вузенький комірець, до якого пришивали зав'язки—“ощинки”, а пізніше — перламутрові ґудзики. У другій половині XIX століття візерунки вишивали на окремих шматках тканини, які потім нашивали на сорочки.На жіночих сорочках на Рахівшині вишивали вуставки. Святкові сорочки шиють з шовку; вуставки на них широкі, складної геометричної композиції. Щоб вишивка була “гладка”, шиють її впоперек тканини. Основний візерунок збагачується з двох сторін вузькою смужкою, угорі — поверхницею. Серед мотивів часто зустрічаються ромби з гачками на вершинах, укрупнені розетки, трикутники.