Наукове мислення та його структура
Таким чином, до знань, якi слугують для перетворення знань про рiзнi способи розумових та практичних дiй, в результатi змiни яких отримуються новi уявлення про можливi властивостi дiйсностi, маємо вiднести найскладнішу частину структури знання, що вивчає логiчна семантика. Звернення до семантики, проведене нами при подiлi мис¬¬¬лення на три складовi частини, передбачає врахування, що мова йде про процес мислення на тлi пiзнання об'єктивної дiйсностi, бо за iнших обставин модель думки не матиме нiякого вiдношення до проᬬ¬лем фiлософiї науки. Тому враховуючи проблематику семантичного iдеалiзму та реалiзму, семiотики та семантичного антиномiзму ми вiдокремлюємося вiд їх основоположної концепцiї, яка ототожнює логiко-семантичнi мiркування з вiдношенням виразiв логiчної мови до позначуваних ними об'єктiв i змiсту, логiчних структур до дiйсностi.
З нашої точки зору не може бути незалежної логiко-синтаксичної структури мови по вiдношенню до її змiсту. Змiстовне оперування словами незалежне вiд їхнього змiсту, навiть для математикiв та кiбернетикiв є нiсенiтниця, яка спростовується прикладами зворотної логiки iнтелектуальної iнтуїцiї, що була запропонована конвенцiалiстами. Справа полягає у тому, що для мислення дiйснiсть представлена знаннями про процеси, в результатi змiни яких вин謬¬кають явища та подiї; наукове (а не мiстичне чи магiчне) оперуван¬¬¬ня словами завжди залежне вiд їхнього змiсту. В мисленнi вiдб󬬬вається відношення одних знань до iнших знань, а вiдношення знань до дiйсностi вiдбувається за межами мислення та логiчних структур. Треба усвiдомлювати, що не наука, а магiя та мiстицизм будуються на уявленнi про безпосереднiй зв'язок слова i дiйсностi. Наукове мислення має уявлятися через схему зв'язку слова i образу, слова i мислення, де мисляча iстота (iстота, що здатна змiнювати саму с嬬¬бе) зi своїми життєвими та iнтелектуальними проблемами стає у вiдношення до дiйсностi.
"3" Знання про своє незнання, тобто усвiдомлена проблема, задବ¬ча, питання, якi надають процесовi мислення певної спрямованості.
Виявлена фiлософськими дослiдженнями категорiальних структур мислення, що систематично проводилися в Iнститутi фiлософiї Акବ¬демiї наук України, взаємозв'язаннiсть категорiй та форм людської дiяльностi, де категорiї виступають як результат синтезу поп嬬¬реднього досвiду (на нашу думку виключно iнтелектуального), постiйно породжує протирiччя: щоб бути знаряддям пiзнання, дiяль¬¬¬ностi, категорiї повиннi бути вже наявними до початку дiяльностi [Див.:18. -с.258]. Як знаряддя думки, категорiя - готовий засiб, i в цьому розумiннi є апрiорною, передуючою тому чи iншому досвiду, а не витiкаючою з нього.
Таким чином, категорiя за своїм характером є явно суперечливою, оскiльки є схемою послiдовностi дiй з уявленнями, якi повинна здiйснити кожна людина, щоб побудувати потрiбний їй образ. Тобто, категорiя, як когнiтивний алгоритм дiяльностi, яку належить р嬬¬алiзувати, водночас є i результатом цього процесу, фiксацiєю вже реалiзованої послiдовностi дiй.
Зовнiшнiм чином (наприклад герменевтично), безпосередньо у спiлкуваннi цiєї суперечностi не видно, оскiльки при передачi а묬¬горитму вiд людини до людини, особливо мiж фахiвцями, завжди р¬зумiється, що той, хто буде використовувати алгоритм, вже має д嬬¬якi знання, вмiє ним користуватись.Використовуючи поняття "алгоритм" його, так само як iншi знан¬¬¬ня, потрiбно розумiти функцiонально. Так, алгоритм мiркувань потрiбен для задовiльнення конкретної потреби. А саме - для отр謬¬мання знання про те, якi саме змiни достатньо внести в свої уя⬬¬лення про необхiднi дiї, щоб практично отримати потрiбний людинi результат. Для людини, не включеної до певної сфери наукових, практичних дiй, знання у виглядi символiчної представленостi дея¬¬¬кого алгоритму - тiльки зайве перегруження пам'ятi.
Тiльки людина, що вже використала ряд схем синтезу суджень, м¬же фiксувати, що вiдомi схеми призводять до суперечностей при спiвставленнi готових суджень. Усвiдомлення наявностi суперечностi породжує потребу iншого способу синтезу суджень. Ця потреба здебiльшого усвiдомлюється в формах запитування "як зробити?", "де взяти?" тощо. За цими висловленими питаннями криється усвiдомлення вiдсутностi необхiдного знання, яке зовнiшньо дане в формах мови i виражається при запитуваннi у iншої людини, у Бога, у "довiдника", "пiдручника", "сховища" iнформацiї.
Цей феномен усвiдомлення, у даному випадку, розумiється в знବ-ченнях, якi надавав поняттю "учене незнання" Микола Кузанський [Див.:19].
Реконструктивна рефлексiя феномену "вчене незнання" (описаний М.Кузанським) дозволяє зробити висновок, що людини, яка усвiдомила вiдсутнiсть потрiбного їй знання (яке давало б вирiшення питання) i має безпосередню зацiкавленiсть щодо отримання такого знання, м¬же мати i суто гносеологiчнi проблеми, що вирiшуються тiльки фiл¬софськими засобами. Знання про своє незнання носить цiлком конꬬ¬ретний характер, тобто це - "визначене незнання", яке по сутi є знанням деяких визначень потрiбного результату.
Визначення проблем не беруться безпосередньо з процесу спогля¬¬-дання буття, а є результатом конструктивного усвiдомлення, що саме "такi-то" й "такi-то" послiдовностi дiяльностi не задовольняють "тому-то" й "тому-то" своїми результатами. Якби визначення проблем брались iз безпосередньої взаємодiї з свiтом (вiдображення чи споглядання), а не з усвiдомлення свого вiдношення до резуль¬¬¬татiв своєї дiяльностi, тодi мислення завжди б знаходило способи їх вирiшення. Однак, це не спостерiгається. На вiдмiну вiд мети, котра завжди спрямовує дiяльнiсть на використання перевiрених (iз заздалегiдь вiдомим результатом) способiв дiяльностi, зацiкавлен¬¬¬ня, спрямовуючи мислення, не завжди приводить до шуканого резуль¬¬¬тату.