Наукове мислення та його структура
Вже на рiвнi розгляду побутової дiяльностi окремого iндивiда знаходимо, що знання, у яких вiдображенi властивостi природи, не використовуються безпосереднiм чином на практицi.
У практичнiй дiяльностi використовуються тiльки знання конкрет¬¬¬ного способу дiї. Тобто, вiдкриваючи корисну властивiсть навк¬лишнього свiту, людина вносить змiни в уявний план дiяльностi. При цьому змiнюється перш за все сама людина, перетворюючись на таку, що тепер знає спосiб досягнення своєї мети та вносить корективи у свою дiяльнiсть.
Отже, знання про навколишнiй свiт пов'язанi з конкретним планом дiй (алгоритмом, технологiєю) процесом мислення, який опосередк¬вує собою як форми практичної дiяльностi, так i форми пiзнання. "Знання нової властивостi, одержане тим чи iншим шляхом, викорис¬¬¬товується безпосередньо мисленням, а не практичною дiяльнiстю"[15. -с.102]. У практицi застосовується тiльки створений за допомогою мислення новий алгоритм, нова технологiя, новий спосiб досягнення мети.
Таке тлумачення мiсця мислення дозволяє пояснити: чому пiзнан¬¬¬ня, розвинуте до наукових форм, лише опосередковано пов'язане з практичним життям суспiльства, спецiальним процесом технологiчного застосування знань?; чому перед людиною, зайнятою пошуком шляхiв вирiшення практичних проблем, можуть поставати чисто гносеологiчнi питання?; чому вiдкритий науковцями природний процес, застосований у практицi, було знайдено та осмислено саме при вирiшеннi наук¬вої, а не практичної проблеми? Тут, мислення складає здатнiсть лю¬¬¬дини уявно вирiшувати усвiдомленi суперечностi, проблеми та зବ¬дачi. У свою чергу мислення для цього озброєне специфiчними зас¬бами та способами - знаннями.
Емпiрично спостерiгається, що з iсторичним розвитком суспiльст¬¬¬ва вдосконалюються способи i засоби мислення, цiлеспрямована змiна яких перетворюється у вiдносно самостiйну iнтелектуальну дiяльнiсть зi своєю внутрiшньою структурою, зi своїми стало повт¬рюваними моментами.
Знанням притаманнi деякi iстотнi властивостi, що вiдрiзняють їх вiд iнших продуктiв людської дiяльностi.
По-перше, знання достатньо отримати один раз, пiсля чого воно лише передається. I хоча кожна людина, яка сприймає вже "вiдкр謬¬те" для суспiльства знання вперше самотужки вiдтворює в уявленнi систему зв'язкiв визначень в судження, нею здiйснюється лише фо𬬬мальний синтез визначень. Ряд знань, що використовувалися ранiше для отримання нового знання, при передачi знань випускається.
По-друге, знання, коли вони сприйнятi та використанi, не зникବ¬ють "фiзично", а залишаються в пам'ятi, можуть бути вiдтвореними в уявленнi необхiдну кiлькiсть разiв у зв'язку з рiзними ситуацiями.
По-третє, не зникаючи "фiзично", знання може замiнюватися iншим знанням, що визначають поняттям "моральне старiння".
Оскiльки наведенi визначення можна пiдвести пiд iншi поняття, а не тiльки пiд поняття "знання" (наприклад, пiд поняття "iнфо𬬬мацiя"), ми будемо розглядати їх не як основоположнi дефiнiцiї ф嬬¬номена, а як предмет безпосереднього аналiзу.
У свiй час, у статтi "Конструююче мислення i технологiчне вик-ристання науки"(1990) було визначено, що процес мислення можна розкласти на три складовi частини.
"1" Знання про рiзнi процеси, в результатi змiни яких виникають явища та подiї, що не iснують без цих процесiв.
Те, що для мислення предметом розгляду виступають саме процеси, не є очевидним. Тому пояснимо на класичнiй для будь-якого аналiзу процедурi порiвняння дану специфiку мислення. В операцiї порiвнян¬¬¬ня аналiтично виокремлюються ознаки, наявнiсть котрих у предмета свiдчить про присутнiсть чуттєво не сприйнятної властивостi. Пре䬬¬мети при цьому порiвнюються саме як моменти процесiв, у яких влас¬¬¬тивостi реалiзуються, що фiксується у виглядi наявностi деякої взаємодiї. До даної взаємодiї увага привернута заздалегiдь, тобто предмети порівнювались в певному вiдношеннi, оскiльки два предмети реально можуть вступати в необмежену множину рiзних взаємодiй.
Традицiйне трактування процедури порiвняння [Див., наприклад, визначення подане Н.И.Кондаковим: 16. -с.567], як пошуку подiбнос¬¬¬тей та вiдмiнностей понять, предметiв, явищ не враховує, що порiвняння свiдомо проводиться у певному вiдношеннi. Це трактуван¬¬¬ня є лише описом результату, воно не дає уявлення про те, чому порiвнюється те чи iнше, чи чому фіксувалась лише деяка сукупнiсть властивостей. Якщо ми визнаємо, що порiвняння здійснювалось тому, що людину цiкавить саме здатнiсть предмета вступати в конкретну взаємодiю (процесуальнiсть), то тодi спiввiднесення ознак пре䬬¬метiв мiж собою свiдомо вiдбувається в наперед заданому вiдношеннi до порiвнюваного.Оскiльки реальна змiна певної предметної взаємодiї дуже часто може здійснюватись через усвiдомлену змiну умов протiкання проц嬬¬су, тодi фiксацiя умов та можливого наслiдку їх змiн повинна мати мiсце. Людський досвiд свiдчить, що люди масово змiнюють предметнi взаємодiї (вся промислова дiяльнiсть побудована саме на цьому). Отже, якби мислення мало предметом свого перетворення образ деяк¬го тiла, а не процеси змiн, тодi не можуть виникнути знання нових способiв перетворення цього тiла? Лише тодi, коли ми визнаємо, що мислення має предметом саму взаємодiю, а не тiло чи тiла, можна усвiдомити, що плани змiни предметiв, взаємодiї тiл являють нам основний результат мислення. Так само й схеми розумового синтезу визначень суджень свiдомо виступають як ряд одних схем здiйснення з'єднань уявлень (тобто, уявлення певних змiн) поряд з iншими.