Визначальні особливості філософії науки

Емпiризм стверджує, що питання iстинностi або помилковостi вирiшується зверненням до досвiду, який розглядається послiдовними емпiриками як сукупнiсть "чуттєвих даних". Слiд особливо зазнач謬¬ти, що для представникiв логiчного емпiризму стуктури наукових знань представленi штучною i природньою мовою, також, є предмет емпiричного досвiду та дослiдження.

Запропоноване Т.Куном поняття "парадигма" дуже близьке до п¬няття "iдеал науковостi знання" [Див:1.- С.72]. Воно дозволяє р¬зумiти результати науково-дослiдницької дiяльностi як концепт󬬬альнi, iнструментальнi та методологiчнi моделi, що створюють пер嬬-думови специфiчно-наукової дiяльностi членiв наукової спiльноти. У книзi "Структура наукових революцiй" виокремлюють бiльш нiж два䬬¬цять визначень поняття "парадигма": i загальновизнанi науковi д¬сягнення; i моделi постановки проблем та їх вирiшення науковим суспiльством; i система загальноприйнятих понять i теорiй; i стан¬¬¬дартна система методiв; i критерiй вибору наукових проблем; i у第¬годженiсть дослiдницької традицiї та тощо. Багатоявнiсть визначень Т.Кун роз'яснював у "Доповненнi 1969 року" таким узагальненням: "Парадигма - це те, що об'єднує членiв наукової спiльноти, i, на⬬¬паки наукова спiльнота складається з людей, якi визнають певну пବ¬радигму".

Властивiсть парадигми визначати проблеми, засоби їх вирiшення, критерiї оцiнок результатiв наукових дослiджень, залишає невизнବ¬ченим лише пошук методiв та способiв вирiшення усвiдомлених на󬬬ковцями проблем.

Поняття "наукова революцiя" виконує в методологiї Куна конс¬¬¬труктивне значення. Лише перехiд до нової парадигми дозволяє об㬬¬рунтовано фiксувати змiну в науковому знаннi.Методологiчно важлива наступна констатацiя Т.Куна, якщо вважବ¬ти, згiдно з пропозицiями К.Поппера, що змiст наукової дiяльностi зводиться до висування теорiй, їхнього заперечення, пiдтвердження i покращення, тодi наука становить безперервний процес змiни т嬬¬орiй. Тобто, доведена до завершення поперiанська схема росту на󬬬кового знання розглядає науку як перманентну революцiю.

Саме змiна розумiння проблеми пiдтверженостi наукових висновкiв складає головне вiдкриття К.Поппера. Вiн наслiдуючи I.Канта, вкବ¬зує, що множина емпiричних пiдтверджень не надає пiдстав для тверження про iстиннiсть теорiї. Хоча Кант вiв розмову про вiдсутнiсть зв'язку мiж емпiричними даними i наявною аподиꬬ¬тичнiстю наших мiркувань, неважко виявити безпосереднiй зв'язок мiж властивiстю знань бути iстинними i аподиктичними. Сенс вказବ¬ної проблеми, на думку Поппера, полягає у тому, що якщо неможливо визнати iстиннiсть теорiї на пiдставi одних лише емпiричних даних, то керуючись емпiричними даними неможливо визнати i протилежного, що теорiя помилкова.

Фейєрабенд заперечує фiзико-пiзнавальний принцип вiдповiдностi, за яким певнi теорiї у науцi є складовими частинами iнших, бiльш повних iстинних теорiй [2.-с.6.]. Дана позицiя стала базовою для проголошення тези про залежнiсть емпiричних знань вiд загальноשּׁ-рийнятої теорiї, формування концепцiї теоретичного плюралiзму.

Анархiзм П.Фейєрабенда полягає в доведеннi власних метод¬логiчних настанов та результатiв теоретичного дослiдження до логiчного завершення. Не чекати, щоб це було зроблено iншими. М嬬¬тодологiчна концепцiя викладена у двох тезах. Перша теза - принцип необмеженої полiферацiї (множення конкуруючих i прямо протилежних гiпотез). Друга - принцип теоретичної "впертостi" та мiцностi (вiдмова вiд змiни обраної позицiї та вперте збереження вже поб󬬬дованих теорiй, доки вони принципово не будуть вичерпанi). Цi принципи знаходять у безпосереднiй взаємодiї та повиннi звестися до ототожнення в єдиному принципi. У цiлому, на мою думку до визначальних особливостей фiлософiї науки слiд вiднести наступне:

•Науки про душу розглядаються методологiчно єдиними з науками про природу.

•Учення про буття зводиться до обгрунтування поняття "об'єктивне джерело" парадоксiв, суперечностей, проблем, задач, питань.

•Теорiя вiдображення - до поняття "модельна репрезентацiя".

•Учення про iстину - до проблеми доведення та розумiння.

•Теорiя пiзнання - до вчення про метод.

•Учення про мислення - до теорiї досвiду.