Визначальні особливості філософії науки
Сучасний пафос критики рацiоналiзму, системностi, скорiше за все полагає у спробi спрощення уявлення про фiлософський дискурс, процес пiзнання.
Учення, що мова становить систему знакiв, а кожна одиниця сис¬¬¬теми одночасно визначає iншi елементи i визначається ними, сп謬¬рається на тезу, що "все в мовi - вiдношення" (де Соссюра). Саме ця теза була покладена в основу структурної лiнгвiстики, яка пош謬¬рила методи розробленi конвенцiоналiстами для створення природн謬¬чонаукових теорiй у сферу гуманiтарних наук. Дослiдницькi методи структурної лiнгвiстики вплинули на розвиток дослiджень у лiтерବ¬турознавствi, мистецтвознавстi, етнологiї, iсторiї, психологiї, соцiологiї. Конвенцiоналiстське вирiшення ряду проблем гуманiта𬬬ного пiзнання використовується i в межах постмодернiстських учень. Наприклад у вiдомiй постмодернiстськiй версiї неопрагматизму Рiчарда Рортi, який пропонує радикальну концепцiю "деструктивного" заперечення всiєї попередньої фiлософiї з її метафiзичними пр嬬¬тензiями на рацiональне осягнення свiту, пiзнання iстини. Критика "епiстемологiчно зцентрованої фiлософiї" з її принципами, методами i поняттями визнає в якостi важливого компонента герменевтику, визначенiсть змiсту понять та iнтерпретативних схем довiльно обрବ¬ною термiнологiєю.
У супереч поширеним версiям тлумачення конвенцiоналiзму, слiд зазначити, що ця методологiя, подiляючи знання на емпiричне i те¬ретичне вирiзняє їх лише як неспiвмiрнi стосовно засобiв їх здоб󬬬вання. Стосовно емпiричних даних за головну ознаку науковостi ви第¬нається досягнення об'єктивностi. А стосовно теоретичних положень - науковiсть визначається тiльки згодою розуму з самим собою (логiчна несуперечливiсть). Для зручностi поняття "система наук¬вих знань" конвенцiоналiсти замiнюють термiном "класифiкуюча сис¬¬¬тема", чим пiдкреслюють можливiсть довiльностi при її утвореннi.
Оскiльки конвенцiалiзм визнає, що мiж емпiричними даними i т嬬¬орiями зв'язок не завжди безпосереднiй, а має залежнiсть вiд пр¬цесу "переходу" бази емпiричних даних у мову символiв цiлої групи гiпотез, що мають своє обгрунтування окремою системою загальних уявлень (наприклад - аксiомами), вiн визнає неможливiсть вiдокре쬬¬лення кожної з гiпотез та протиставлення їх дiйсностi. Так, у те¬ретичнiй фiзицi з розвинутим математичним iнструментарiєм наявна безпосередня залежнiсть одних теоретичних положень вiд iнших те¬ретичних положень, а не вiд емпiричних даних. За допомогою iдей логiцизму, розроблених Расселом, Фреге, Уайтхедом, систему теор嬬¬тичного знання можна подати у виглядi системи висловлювань (певної логiчно побудованої мови, де кожна одиниця системи одночасно ви第¬начає iншi елементи i визначається ними), що вдало було продемонс¬¬-тровано конвенцiоналiзмом Казiмiра Айдукевича для логiки висловлю¬¬¬вань та застосовано структуралiзмом у гуманiтарних науках (етика, естетика).
Методологiчнi принципи розробленi в межах фiлософiї науки пост¬¬¬структуралiзм пропонує розглядати в якостi загально-свiтоглядних. Як вiдомо постструктуралiзм (М.Фуко) запровадив iдею замiни кон¬¬¬цепцiї мови як менталiзованої знакової системи в гуманiтарному знаннi на концепцiю гуманiтарного дискурсу. Використовуючи iдею "автора-функцiї певного дискурсу", яка в iнтерпритацiї Ролана Ба𬬬та отримала назву "ампутацiя iндивiда", ми отримуємо заперечення самодостатностi герменевтивного аналiзу системи знакiв. Наприклад, деконструктивiзм Жака Деррiди наголошує на анти-присутностi суб'¬¬¬єкта у текстах, оскiльки їх можна iнтуїцiоналiзовано переосмисл謬¬ти, до-писати, пере-писати, роз-писати, о-писати, що передбачає читання текстiв, як безсуб'єктного наочного iснування.
Нагадаємо, що саме пiсля впровадження програми розгляду наук¬вого знання виключно через висловлювання (iндуктивiзм неопоз謬¬тивiзму), а не через поняття, одразу була усвiдомлена проблема нବ¬укової рацiональностi, оскiльки науковий текст набув суто iнстру¬¬-ментальної форми. Наприклад, ми маємо погодитися з тим, що стосо⬬¬но "емпiричних теорiй" (термiн впроваджений Р.Карнапом), без вiдповiдних обмежень та пояснень, не можна використовувати поняття "iстина" у значеннi вiддзеркалювання об'єктивної дiйсностi з боку її внутрiшнiх iстотних зв'язкiв. Узагальнення емпiричних даних є лише модель, що побудована суб'єктом у якостi бiльш-менш правиль¬¬¬ної.
Ми маємо погодитися зi слушним зауваженням Ст.Тулмiна, що сам¬достатньою може бути лише спроба "сформувати позачасовi та п¬заiсторичнi стандарти для перевiрки аргументiв, якi трапляються у висловлюваннях теорiї, або перевiрки вiдповiдностi мiж аксiомат謬-зованими терiями i незалежно вiд них отриманими достовiрними р嬬¬зультатами. Нiщо iнше (з цього погляду) не може слугувати у ви㬬¬лядi достатнього для теорiї пiдтверження або посилення аргументiв".Хитрiсть, яку запропонував iнтуїцiонiзм даючи конвенцiональну iнтерпритацiю закону виключеного третього, обмежуючи дiю цього зବ¬кону сферою "потенцiйно заданих об'єктiв", дозволила розглядати ряд пропозицiйних висловлювань, що були верифiкованi, як гiпот嬬-тична об'єктивна ймовiрнiсть, яка пiдтверджена хоча б "одиничною" емпiричною ситуацiєю. Тут слiд звернути увагу, що "можуть" набуває сенсу не як вербальна конструкцiя, а як онтологiчно доведена об'¬¬¬єктивнiсть.