Українська фортепіанна музика

Фортепіанне письмо п’єси – зразок зручного двоплощинного викладу, в якому піаністичний рух легко оформлюється і в самос-тійних фігурах на чорних клавішах і в їх чергуванні з білими.

“Українська народна пісня” – яскрава самобутня картинка, що ніби розповідає про тяжке минуле українського народу. У ній найя-скравіше виступає своєрідність поліфонічного народного мислен-ня.

Вступ п’єси – характерно народний, двотактний фрігійський за-співок у широкому упісонному викладі в інтервал через дві октави.

Виховання навичок співучої поліфонічної гри нерозривно пов’язане у цій п’єсі з застосуванням одного із складних для учнів прийомів педалізації – чергування педальної і безпедальної звуч-ності – спрямованого на виявлення чистоти і виразності голосове-дення, синтаксичної ясності мелодичного дихання.

К. Ігумнов вважав за потрібне постійне “процвітання” звукової атмосфери за допомогою невживання педалі у певних місцях, лю-бив окремі барвисті “педальні плями” з “прошарками повітря” по-між ними.

Виразна катиленна “Мелодія” інтонаційно близька до “Україн-ської народної пісні”.

Співуче легато, пластичне динамічне нюансування, природне мелодичне дихання, епізодичне застосування педалі як засобу звукового забарвлення – ці основні виконавські прийоми розкри-вають образний зміст мініатюри.“Казка” Косенка – яскрава, глибока лірико-епічна розповідь. Справді “казковим” є широкий регістровий діапазон твору. Розспів-ні, “билинно-богатирські”, суворі інтонації проймають ритмічно-мірний рух двооктавної унісонної мелодії у похмурому низькому регістрі на початку п’єси.

Особливо напруження поступове нагнітання звучності у другій частині п’єси. Зароджуючись у пісенних унісонах далеко, глухо, на рр у найнижчому регістрі (субконтроктаві) мелодичний рух через терцеві, секвенційні зіставлення вихідних модулюючих акордових груп приходить до загальної кульмінації твору – триоктавного уні-сону, що пронизливо звучить у високому регістрі.

Такої разючої сили регістровий “розворот” майже не трапля-ється в кантиленних п’єсах фортепіанного репертуару. Усе сказане дозволяє віднести “Казку” до найкращих ліричних п’єс радянського педагогічного репертуару.

Російська лірична вальсовість поєднана з інтонаційною харак-терністю українського побутового романсу, оживає у “Вальсі” Косе-нка.

Усі ці риси надають великої співзвучності її простоти мелодії “Вальса” в інтонаційному строї якої типово народному, м’яко чер-гуються звороти гармонічного і натурального мінору.

Мирно коливальні, ритмічно варійовані мелодичні фрази на фоні тонічного органного пункту спочатку відтіняються барвистими переливами мажору – мінору, а далі – заключили звучаннями ма-жору.

У “Танковій” яскраво втілені живі емоції масового танцю. Най-нескладніші і характерно народні (мелодії) прийоми – гостро син-коновані акордові “стрибки” у мелодії, остинатна фігура фону з вперто акустованим у ній тонічним звучанням – влучно розкрива-ють образ першої частини п’єси.

Фортепіанна фактура близька до віртуозних п’єс токкатиного типу, на яких учень набирає навичок швидкості, легкості, витрива-лості та незалежності рухів.

Художнє втілення світу природи мальовничо передане в п’єсах “За метеликом”, “Ранку у садочку”, “Дощик”. Порив радості почува-ється в п’єсі “Купила ведмедика”, емоційно близький до “Новой ку-клы” Чайковського. Дитячі рухливі ігри знайшли своє відображення в “Скакалочці”, “Балетній сценці”, “Гумореска” – жива картина без-посередньої радості, примхливої впертості.

“Петрушка” – завзятий веселий клоун-жартівник з ритмічно за-гостреними вугластими рухами.