Мистецтво,кіно і телебачення ,архітектура і образотворче мистецтво

Давньоруське місто поділялося на дві складові частини: міський центр – “дитинець” та “верхнє місто”, до складу якого входили укріплена фортеця, “князівський двор”, церковне подвір’я, житла дружинників.

Найдавнішим з храмів Давньої Русі, що збереглися до наших часів, є Спаський собор у Чернігові, закладений близько 1036 р. князем Мстиславом Володимировичем.

Через рік Ярослав Мудрий закладає собор Софії в Києві – головний християнський храм, резиденцію керівництва митрополії руської. Саме в цьому соборі була заснована перша на Русі бібліотека, тут відбувались урочисті церемонії, прийоми послів тощо.

У країнах Західної Європи набуває розвитку готика, що прийшла на зміну романському стилю. Нові тотичні архітектурні форми притаманні Собору Паризької богоматері (Нотр-Дам).

Починаючи з ХV ст., спочатку в Італії, а згодом в наших країнах Європи дістає розвиток архітектура Відродження (Мікеланджело, Браманте, Брунеллескі та ін.). В Україні будується ансамбль споруд Львівського братства).

У кінці ХVІ ст. на зміну готиці приходить стиль бароко. В Києві за проектом Растреллі була збудована Андріївська церква. До крупних споруд ХVІІІ ст. належить також комплекс Почаївської лаври.

Згодом панівним в історії архітектури стає стиль класицизму.

Для ІІ половини ХІХ ст. – поч. ХХ ст. характерним було будівництво багатоповерхових житлових будинків, різних адміністративно-громадських, промислових і транспортних споруд.

3. Одна з незаперечних істин щодо розуміння образотворчого мистецтва полягає в тому, що мові живопису необхідно вчитися. Знання мови мистецтва допомагає більш глибокому розумінню не лише самого мистецтва, але й життя, оскільки мистецтво – це віддзеркалення життя художніми образами.

Важливо “вчитися бачити в живописному творі особливий рід мистецтва, що має подібно до літератури, музики, театру свої закономірності, свою художню “мову” у віддзеркаленні реального світу”.Непідготовлений глядач часто оцінює твори образотворчого мистецтва з позиції “схоже – несхоже”. Проте мистецтво вирішує задачу іншого ґатунку – створення художнього образу.

Складність звернення до образотворчого мистецтва полягає в тому, що аналіз його творів передбачає пошук не просто схожості, а художнього образу, створеного автором, віддзеркаленої, перетвореної дійсності та відношення до неї митця.

Одним із засобів створення художнього образу є вибір митцем сюжету, який являє собою конкретну подію, що відтворена в художньому творі.

Образотворче мистецтво містить у собі такі різновиди, як малярство, скульптура, графіка. Перед тим, як перейти до характеристики кожного з цих різновидів, варто звернути увагу на те, що, переймаючися мистецтвом, людина збагачує власний художній світ.

Основою творів живопису та скульптури є графіка – цілком самостійний різновид образотворчого мистецтва. Олівець, крейда, вуглина – це класичні технічні знаряддя, за допомогою яких створюється графічний твір. Художня мова графічного твору – лінія та штрихування, що створює світлотінь.

Порядк з оригінальною графікою існує друкована графіка або гравюра (у перекладі з французької мови “гравюра” означає “вирізати”).

Найстародавнішим засобом друкованої графіки є ксилографія – гравюра на дерев’яній дошці. Тут фарба наноситься, як правило, на випуклі , себто “високі” частини зображення, котрі вирізані різцем на дерев’яній дошці. Це гравюра “високого” друку.

Починаючи з ХVІІ ст. різцева гравюра виконувалася на мідній дошці. Це гравюра, як і офорт (різновид різцевої гравюри), належить до “глибокого” друку, оскільки малюнок тут витравлюється на металевій дошці, а заглиблення заповнюються фарбою.