Мистецтво,кіно і телебачення ,архітектура і образотворче мистецтво

План

1.Мистецтво, кіно і телебачення.

2.Архітектура, як складова частина матеріальної культури та мистецтва.

3.Образотворче мистецтво, його значення, різновиди, жанри. Специфіка художніх образів.

1. Проблема зображення дійсності рухомою, динамічною хвилювала людину ще з давніх часів. У наскальних зображеннях первісної людини є послідовність певних дій ( у серіях рисунків), що відображав початок, кінцеву мету та етапи її досягнення. Згодом художники постійно прагнуть передати динаміку розгортання подій. Передусім така тенденція стає помітною в епоху Ренесансу. Зокрема, серії картин “Мадонна із квіткою”, “Мадонна в гроті”, “Мадонна в зелені”, “Сікстинська Мадонна” Леонардо да Вінчі та Рафаеля.

Зрозуміло, що визначні мистецькі твори існували лише в одному або декількох екземплярах, отже доступ до них був обмежений. Тому й виникла необхідність передачі культурної інформації усім верствам населення.

Отже, ідея рухомого зображення виникла не на безплідному грунті, а була підготовлена усім попереднім розвитком культури.

Геніальна думка про передачу динаміки зображення через послідовну серію картинок або предметів існувала ще задовго до її технічного втілення. Першим кроком до реалізації цієї думки стало винайдення способу зображення на спец. плівці, папері. (Фотографія в сучасному її розумінні виникла у ХVІІ ст. з відкриттям чутливих до світла матеріалів.

Досконало вивчивши принцип роботи кінескопу Едісона (апарата для спостереження швидко змінюваних фотографій, що створював ефект руху об’єктів, 1891 р.) брати Луї та Огюст Люм’єри запропонували “кінематограф”. 28 грудня 1895 р. в підвалі “Гран кафе” на бульварі Капуцинів (Париж) відбувся перший публічний платний сеанс кіно. Зрозуміло, що спочатку кінематограф хвилював публіку не своїми художніми досягненнями, а технічними можливостями.

В історії розвитку кіномистецтва чільне місце належить Жоржу Мельєсу, котрий одним із перших у Франції побудував кіностудію (1896) і став родоначальником ігрових фільмів. За своє 77-річне життя Ж.Мельєс створив близько 4 000 фільмів.

Перші кроки кінематографа в Україні пов’язані з іменами механіка-конструктора І.А.Тимченка та фізика М.А.Любимова, які ще в 1893 р. створили апарат для відтворення на екрані неперервного руху людей і предметів. Через рік після винайдення братами Люм’єр кінематографа фотограф-художник А.К.Федецький знімав і демонстрував (1896-1902) хронікальне кіно. З 1907 р. в Україні розпочалося регулярне виробництво кінофільмів (Київ, Одеса, Харків, Катеринослав). У цей період створюються хронікально-документальні стрічки, екранізовуються театральні вистави (“Наталка-Полтавка”, “Богдан Хмельницький” та ін.). У них беруть участь такі відомі актори українського театру, як М.Садовський, М.Заньковецька, І.Мар’яненко.

Отже, вже в середині ХХ ст., кіно стає наймасовішим серед мистецтв.

Телебачення (від гр.. “бачення вдаль”, “далеко”) – наука про передачу зображення на відстань.

У тогочасній Росії досліди, пов’язані з передачею зображення розпочались у перші роки Радянської влади. Вже з 1 жовтня 1931 р. розпочалися регулярні телепередачі нерухомих зображень.

Через рік було проведено показ рухомого об’єкта (телекіно), а в 1934 р. з’явився і звуковий супровід.

Перші телепередачі мали пропагандистський характер (святкування1-го Травня, 15-річчя Жовтня, пуск Дніпрогесу тощо).

У 1938 р. розпочалися експериментальні передачі електронного телебачення, а через 2 роки в продаж почали надходити перші серійні телевізори. Однак Велика Вітчизняна війна перервала процес створення нових і більш досконалих систем телебачення. Перша післявоєнна телепередача відбулася лише у 1945 р.