Зустріч у степу. Диктант

Зустріч у степу

Повільно ступали чумаки в червоноверхих шапках-бирках, заправивши за вухо оселедці. Від сонця, від вітру й куряви груди, шия та обличчя їх стали як темна бронза. Широкі домоткані сорочки й штани були тверді й чорні, як кора: чумаки навмисно просочували їх дьогтем "від чуми та від гадини". У кожного за спиною мушкет. На боці - шабля, а на шиї в шкіряному гаманці - татарський ярлик на право переїжджати ногайським степом.

Чумаки везуть сіль із Криму на Січ. Отаман пильно оглядає степ. Не вперше веде він чумацьку валку крізь зелену пустелю, упізнаючи шлях по сонцю, по річках та зорях уночі. Але цього разу помилився трохи -г взяв убік, тому рідше трапляються на путі джерела та безіменні степові річки.

Південь. Притомилися воли. Час відпочити, але нема долини, де вода й зелене свіже пасовище... І запитливіше мацають далечінь його пильні очі.

Аж ось чорна цятка на могилі впала отаманові у Вічі. Стовп не стовп. Людина не людина. Хіба ж здибаєш людину в степу?

Про всяк випадок передали назад, і кожен перевірив, чи набитий його мушкет, бо зустріч у степу завжди багата на небезпеку.

- Та це ж, батьку, людина! Шапкою махає, - скрикнув один із чумаків. Тепер і отаман побачив високу худорляву постать, що вимахувала шапкою. Людина захиталася і впала обличчям у бур'ян. І обізвались чумаки:

-Держись! Ідемо-о-о!!!

Троє кинулися до могили, і за кілька хвилин засмаглі руки підіймали Коржа, підстеляли під нього полотнину й лили йому на голову воду з бурдюка.

Розплющилися запалені очі. Насилу проковтнувши воду, Корж прохрипів щось незрозуміле. Чумаки нахилилися ближче.

- Там... товариш... рятуйте, - простогнав він і знепритомнів. Чумаки нишпорили по бур'янах і кінець кінцем знайшли ледь живого татарина, який, побачивши чумаків, здригнувся.

- Покладіть їх на мою мажу, - наказав отаман. - Та не розливайте зайвої води: бозна-коли натрапимо на криницю. Корж трохи підвівся, слабо махнув рукою.

- Там... річка... Ледве втекли.

- Татарва?

- Полоз. Це він його здушив...

Татарин ледве дихав, на вустах виступала кривава піна. Оглянувши хворого, чумаки тільки головами хитали. Та кинути в степу людину при смерті не можна. Поклали його на мажу поруч Коржа, зробили намет від сонця, і знов зарипіли вози, замотали головами круторогі воли, плавно йдучи пожовклим степом.

За півгодини дісталася валка води. Випрягли воли, напоїли й пустили пастися на зелену травицю. Запалало вогнище. "Обідати!" - гукнув кухар.

Їли мовчки, не кваплячись. У дорозі пити горілки не було заведено. Везли одне барильце для слабих і хворих. І тепер піднесли Коржеві та татаринові по чарці.

Від їжі та горілки Корж відживився. Рум'янець виступив на жовтих вилицях. І, випроставшись, почав розповідати: