Культура мови

Право на соціальне забезпечення - одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і одержало закріплення у Міжнародно-правових актах на всесвітньому, європейському і міжнародних рівнях.

Конституція України встановила право громадян “... на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом[3]”.

Юридичний механізм забезпечення цього права здійснюється за допомогою самостійної галузі права - права соціального забезпечення.

У сфері соціального забезпечення застосовуються декілька визначальних термінів: “соціальний захист”, “соціальне забезпечення”, соціальне страхування”, соціальна допомога”.

Згідно з Конвенцією МОП № 102 “Про мінімальні норми соціального забезпечення”, до цієї сфери належить медична допомога, допомоги в разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або професійного захворювання, інвалідності, втрати годувальника, по вагітності і пологах, сімейні допомоги.

Європейська хартія про основні соціальні права трудящих, підписана у Страсбурзі в 1989 році державами-членами Європейського Союзу, у ст. 10 містить права у галузі соціального забезпечення, які поділено на дві групи: громадяни, що працюють, мають право на адекватний соціальний захист і соціальне забезпечення у разі втрати заробітку в зв'язку із настанням соціального ризику, а непрацюючі громадяни, котрі не мають засобів до існування, мають право на соціальну допомогу в розмірі прожиткового мінімуму.Переглянута Європейська соціальна хартія, що підписана Україною 7 травня 1999 року і згодом має бути ратифікована, передбачає у ст. 12 право на соціальне забезпечення, а у ст. 13 - право на соціальну та медичну допомогу. Аналіз останньої статті свідчить, що в даному разі йдеться про соціальний захист малозабезпеченої особи, неспроможної отримати достатніх коштів власними зусиллями. Їй має. надаватися належна допомога та інші заходи, спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування, - доступ до транспорту, житла, культурної діяльності й відпочинку.

Аналіз ст. 46 Конституції України свідчить, що громадяни мають “право на соціальне забезпечення”, яке (насамперед і переважно) складається з пенсійного права, права на соціальну допомогу, права на соціальний догляд. З огляду на міжнародні стандарти воно також включає правова медичну допомогу, медичне страхування; на державну підтримку сім'ї, материнства і дитинства; на утримання та виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Такі права передбачені Конституцією України, проте, систематизація цих прав, критерії об'єднання їх в одній статті відсутні. Зокрема, звернемо увагу, на те, що право на медичну допомогу і медичне страхування - права, які за своїм спрямуванням та змістом належать до права соціального забезпечення як більш системного поняття. Згідно з Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування медичне страхування - права, які за своїм спрямуванням та змістом належать до права соціального забезпечення як більш системного поняття. Згідно з Основами законодавства України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” медичне страхування - один з видів обов'язкового соціального страхування. Що ж стосується права на охорону здоров'я - воно теж системне, комплексне, при забезпеченні якого застосовуються засоби багатьох галузей права.

Звернемо увагу ще на одне важливе конституційне положення. Якщо в Конституції РФ[4] передбачене право кожного на соціальне забезпечення, то згідно ст. 46 Конституції України право на соціальне забезпечення належить громадянам України (!), що не відповідає міжнародним стандартам і не узгоджується з чинним законодавством України. Склалася парадоксальна ситуація, коли закони України та інші нормативно правові акти передбачають більш високі гарантії у сфері соціального забезпечення, ніж Конституція України.

Поняттям “соціальний захист” охоплюються, крім права на соціальне забезпечення, й інші соціальні права, зокрема, право громадян, які потребують соціального захисту, на отримання житла безоплатно або за доступну для них плату[5], право на достатній рівень для себе і своєї сім'ї[6], право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування[7], право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди[8], право на освіту[9]. Можна стверджувати, що соціальний захист стосується усієї соціальної сфери в державі.

У теорії права терміни “забезпечення” і “захист” пов'язані із правами людини. Так, за висновком професора П.М. Рабіновича - відомого фахівця з проблем прав людини, “забезпечення прав і свобод людини” включає три елементи (напрями) державної діяльності щодо створення умов для здійснення прав і свобод людини: