Сухомлинський про роботу над словом
Сухомлинський про роботу над словом
Для відродження України, національної свідо¬мості народу, науки й культури велике значен¬ня має творча спадщина видатних педагогів і методистів.
Вагомий внесок у розвиток методики української мови зробив Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970).
Педагог справді народний, глибоко національний, Сухомлинський за всієї розмаїтості інтересів і енцикло¬педичності знань був передусім учителем української мови й літератури.
Головне завдання словесника, за його переконан¬ням, - це виховати в дитини любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духов¬ного світу дитини. Адже рідна мова - одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її. У своєму записнику В.Сухомлинський занотовує: «Дві рід¬ні мови - це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху». Цими словами видатний педагог висловив своє педаго¬гічне кредо.
Методична спадщина В.Сухомлинського досить ба¬гатогранна і глибока: він торкається проблем форму¬вання мовної культури як учнів, так і вчителів-словесни¬ків, конкретних методичних питань щодо різних мов¬леннєвих рівнів.
Уся педагогічна діяльність вченого спрямовувалася на те, щоб «життєдайне джерело - багатство рідної мови - було відкрите для дітей з перших кроків їхньо¬го життя»1. У багатьох його працях («Слово рідної мо¬ви», «Джерело невмирущої криниці», «Рідне слово», «Слово про слово», «На трьох китах») знаходимо від¬повіді на актуальні питання: як навчити дитину сприйма¬ти, розуміти слово і вдало використовувати його в ус¬ному й писемному мовленні.
Хто серцем відчуває слово й може передати найтонші відтінки людської думки і переживання, той підніма¬ється на сходинку високої людської культури. І навпа¬ки, низька мовна культура збіднює духовний світ люди¬ни. Із живої думки і слова «почалося становлення лю¬дини: мисль, втілена в слово, підняла нас над приро¬дою, над усіма речами і явищами, над епохами і століт¬тями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших по¬чуттів; в ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, ра¬дості і болі народу - всі його духовні цінності, творе¬ні століттями».
Оволодіння культурою слова є неодмінною переду¬мовою успішного навчання і розумового розвитку дити¬ни. Слово й думка нерозривно пов'язані. Коли учень учиться висловлювати думку, він обов'язково вдоскона¬лює і мислення. Вираження думки словом дає змогу заглиблюватись у суть пізнаваного.
Тим часом ми нерідко забуваємо про найважливіше джерело знань - довкілля, змушуємо дітей зубрити, тамуючи їхню думку, забуваємо те, чого вчили «ємен¬ський, Песталоцці, Ушинський.
Сухомлинський В. Вибрані твори: У 5 т. - Т.З. - С.202. (Далі цитуємо за цим виданням.)
Сухомлинський радить вести дітей до невичерпного й вічно нового джерела знань - у природу: в сад, у ліс, на берег річки, в поле. Звертати увагу на найтонші від¬тінки кольорів, звуків, рухів. Розкрити дітям людську працю як творчість. Усе це має відображатися в слові.
У Павлиській школі присвячувалися спеціальні уроки таким словам, як зоря, вечір, степ, поле, річка, дзюр-чить, мерехтить, гримить...
Сухомлинський вимагав від учнів копіткої роботи над словом, його значенням та емоційним забарвлен¬ням. Він наголошував на тому, що чутливість до змісту і краси мови «виробляється тоді, коли людина розуміє і відчуває гру слова: його внутрішнє змістове багатство, емоційне забарвлення».
Красу слова особливо можна відчути в поезії. За¬хоплюючись віршем чи піснею, діти чують музику сло¬ва, проймаються найтоншими емоційними відтінками рідної мови. Школяр дістає велику насолоду, повторю¬ючи слова, що запали йому в душу. Сухомлинський прагнув, щоб діти відчували й переживали музику пое¬тичного слова. На лоні природи в ті хвилини, коли хлоп¬чики й дівчатка були зачаровані красою навколишнього світу, він читав їм вірші. «Одного разу ми вийшли в по¬ле; перед нами відкрився чудовий вид на став, у глиби¬ні якого тріпотіло віддзеркалення верб. Я прочитав ді¬тям рядки з вірша Тараса Шевченка: