Породження мовлення

немалюється цікава картина талановитим художником?», ми спочатку будуємо приведене вище початкове речення, а потім перетворюємо його в трьох «вимірах». Дж. Міллер зі своїми учнями і послідовниками здійснив цілий ряд експериментів, направлених на доведення застосовності трансформаційної теорії в психолінгвістичному моделюванні. Результатом цих експериментів була констатація того, що «операції з активними стверджувальними реченнями завжди вимагають менше додаткового часу, ніж операції, що не включають таких речень. Це по суті і є те, про що стверджує трансформаційна теорія: пасивні, заперечні і пасивно-заперечні речення мають такі ж самі синтаксичні правила, що й активні стверджувальні, плюс одне - два, що ускладнюють їх і вимагають більшое часу для породження.Серед недоліків трансформаційної моделі можна виділити такі, як, наприклад, незалучення чинника мотивації та предметно-логічного змісту висловлювання, принципова необов'язковість психологічного породження лінгвістично однакових висловлювань однаковим способом і залежність цього способу від характеру експериментальної ситуації і т.д. Ці і інші недоліки трансформаційної моделі викликали реакцію подвійного характеру. По-перше, було проведено низку експериментальних досліджень, які в тій чи іншій формі прагнули спростувати дані міллеровських та аналогічних їм експериментів. По-друге, усередині самого табору прихильників трансформаційної моделі з'явилися роботи, що відходять від традиційної інтерпретації цієї моделі. Певні роботи першого типу (Мартін і Робертc, Танненбаум, Івенс і Уильямc, Лущихина і ін.) привели до виводу, що Міллер має рацію лише частково: хоча ускладнення речення і збільшення часу; необхідного для здійснення операції над цим реченням, пов'язані, але ніяких переконливих даних з цього приводу отримати неможливо. Ті експерименти, автори яких доводили придатність трансформаційної теорії для психолінгвістичного моделювання, при уважному вивченні виявляються не зовсім коректними; більш чіткі експерименти не підтверджують модель грунтовним чином і зазвичай дозволяють лише протиставити один одному ядерні і неядерні речення. Є і роботи, результати яких ставлять під сумнів взагалі адекватність трансформаційної моделі. З робіт другого типу виділяється дослідження.

Д. Слобіна. Він був вимушений припустити, що люди, які беруть участь в експерименті, по-різному оперують з реченнями залежно від того, чи є ці речення «зворотними» (автомобіль наздоганяє потяг, але потяг теж може наздоганяти автомобіль) або «незворотними» (людина їсть диню; диня не може їсти людину). Це означає, що в породженні речення є якийсь «дограматичний» етап, на якому той, хто говорить (або сприймає мову) орієнтується на загальний зміст речення, як би висловлює думку про характер зображуваної ситуації, що важливо для подальших операції з реченням. Врешті решт, така ідея рівнозначна ідеї внутрішнього програмування мовного вислову в суб'єктивному коді. Допущення подібної ланки в породженні мови дозволяє найкращим чином інтерпретувати деякі отримані раніше експериментальні факти. Так, можна припустити, що саме ланка програмування є психофізіологічним субстратом феномена актуального розчленовування висловлювання. Трансформаційна модель хоч і дуже зручна для моделювання мови (і трансформаційний принцип, без сумніву, в якійсь формі дійсно використовується в породженні), але вона не є єдиною можливою та допустимою, а найімовірніше входить в загальну схему породження мови на правах факультативної ланки.

Висновки

Отже, породження мовлення – це один з двох найголовніших процесів мовної діяльності (разом зі сприйняттям та розуміння мови), що полягає в плануванні та реалізації мови в звуках або графічних знаках.

У лінгвістичній літературі поряд з терміном «поро¬дження мовлення» вживають термін «вербалізація». ПМ безпосередньо пов'язане з мисленням, мовою та розумінням.

ПМ — це мисленнєво-мовленнєва діяльність лю¬дини, а тому має всі риси та складові діяльності: інтенцію, задум, реалізацію, мету, зворотний зв'язок тощо. Інтенціональністъ — одна з найважливіших рис породження мовлення.

ПМ, особливо породження тексту, підлягає не лише семантичним, морфологічним і граматичним законам, а й правилам викладу, загальної прагматики мовлення. Істотна роль пам'яті в процесах ПМ. Вона дає змогу мовцеві звертатись до вже сказаного, апелювати до минулих подій, тримати в полі зору загальний комунікативний задум тощо.

Виділяються два типи актів ПМ: головні (вираз фактичної сторони) і допоміжні (функція яких – передбачити реакції адресата). Оскільки адресант в ході ПМ може оцінювати реакцію слухача, планування мови і реалізація плану протікають майже паралельно.

ПМ має два типи модулів: генератори і артикулятори повідомлення. У роботі модулів немає ніякого внутрішнього повідомлення. Але є ще "наглядаючий" компонент, що виявляє недоречний та помилковий матеріал, що бере участь в анафоричних процесах, тощо.