Породження мовлення

3. Пропозиціювання. Цей етап отримав таку назву з огляду на те, що його результати — пропозициї — є ос¬новою семантичного представления будь-якого повідомлення- У процесах вербалізації важливе значення для мовця має усвідомлення ієрархії та структури ролей, які виконуватимуть учасники комунікації. 3 лінгвістичної точки зору — це вибір конкретної «протосхеми» майбутнього висловлювання як чогось цілого, формування його «матриці».

У межах цього етапу значно чіткіше «вимальовується» типи співвідношень і синтаксичні ролі знайденого позначення або позначення; внутрішнє слово сприймається або як функція, що вимагає свого аргументу, або як аргумент, який повинен відповідати «своій» функції". Відбувається семантичне узгодження одного з іншим, розподіл позначень за синтаксичними позиціями тощо. Цей етап вважають глибинно-синтаксичним, оскільки на ньому відбувається взаємне, значно глибше, ніж на цопередніх етапах, узгодження когнітивного і лінгвального, вибір лексико-синтаксичних засобів, які найповніше відпозпдаютъ початковому задуму.

4. Побудова поверхневої структури повідомлення. У сучасних концепціях мовленневої діялъності лексикон мовця постає як організована едність слів, яка відіграє істотну роль у процесах породження і сприйняття мов¬лення, у взаємозв'язках концептуальных і мовних структур. Лексикон — це не «склад» одиниць, організований для пошуку і знаходження потрібної одиниці, а діюча система, в які кожна одиниця «записана» разом з інструкцією для її використання з даними про її оперативні можливості, притому за всіма можливими напрямами її вживання — прагматичним, власне формальним, семантичним. 3 когнітивних позицій структура лексикону мовця постає як сукупність різноманітних взаємозв'язків, найпоширенішими з яких є пропозитивні, що виявляються як стійкі валентні моделі, закріплені в пам'яті носіїв мови у вигляді глибинних предикацій. Будь-яке порушення таких зв'язків стає причиною мов¬леннєвих девіацій.

Отже, циклічні моделі ПМ порівняно з рівневими — гнучкіші, здатні пояснити механізми виникнення мов¬них помилок у спілкуванні, «вписавши» їх у коло мисленнєво-мовленнєвих процесів вербалізації. Однак з 61-гом часу ці моделі стали доповнюватись і уточнюватись моделями інтегративними.

Інтегративна модель породження мовлення. ЇЇ авторами є американські, німецькі та російські лінгвісти, психолінгвісти і теоретики мовленнєвої ддіяльності, зокрема Н. Хомський, Е. Ланг, Дж. Соммерс, О. Кубрякова та інші. Згідно з нею процес вербалізації здійснюється не поетапно, а з порушеннями порядку стадій у різних типах мовлення; про фази чи етапи породження мовлення можна говорити лише умовно, маючи на увазі можливість їх паралельної реалізації. Ще Н. Хомський зауважував, що було б нелогічно вважати, ніби опечатку мовець добирає синтаксичну структуру реченння, а згодом наповнює її лексикою. Насправді ж мовлення планується і реалізується не послідовно, реченя за речениям, а іншим чином. Процеси породження мовлення залежать від багатьох чинників, серед яких найважливішими є мовна здатністъ людини, її інтелект, оперативне мислення, база знань, що міститься в лексиконі, а також психіка, емоції, почуття мовця тощо.

Модель безпосередніх складових (БС) є найсильнішою моделлю породження мови. Її основна ідея полягає в застосуванні правил деривації, наприклад: «замість Х підставити У». Так, породження речення: «Талановитий художник малює цікаву картину» буде здійснюватися за правилами моделі НС наступним порядком: пропозиція группа підмета + група присудка; группа підмета з означенням + означуване слово, до тих пір, коли ми дійдемо до кінцевого («термінального») ланцюжка слів. У моделі НС породження йде в двох напрямках: за рахунок послідовної появи компонентів і за рахунок їх так званого «розширення». Те, що першим кроком породження має бути виділення групи підмета, тобто поєднання «талановитий художник» визначається нашим знанням структури речення в цілому і ніяк не виводиться стохастичним шляхом. Найбільш відома модель породження мови на основі граматики БС належить Ч. Осгуду. Осгуд розглядає процес породження мови так: стохастичні закономірності, на його думку, діють на кожному з послідовних рівнів деривації, причому вибір одиниць на «вищих» рівнях частково зумовлює вибір одиниць на подальших рівнях деривації. На цю модель спирався в своїх експериментах Н. Джонсон, що дослідив вірогідність помилок при запам'ятовуванні речень з різними синтаксичними структурами; виявилось, що така вірогідність різко підвищується на межі сегментів, що виділяються в ході аналізу за НС (типу групи підмета); усередині ж таких сегментів вірогідність помилки зменшується за звичайних закономірностями такого процесу. Пізніше Джонсон поставив ще декілька дуже вдалих експериментів на підтвердження моделі Осгуда.

Не дивлячись на успішні експерименти Джонсона та інших лінгвістів, що спиралися на граматику БС, вона виявилася малопридатною для моделювання деяких типів речень і поступилася місцем трансформаційної моделі породження мовлення. Головна ідея цієї моделі полягає в тому, що для отримання деяких типів речень необхідно здійснити певну операцію над деревом БС в цілому або над його термінальним ланцюжком. Наприклад, «породивши» приведене вище речення «Талановитий художник малює цікаву картину» за правилами БС, ми можемо, згідно трансформаційній граматиці, здійснюючи операції над термінальним ланцюжком породження, отримати з даного активного, стверджувального, розповідного речення його пасивний, заперечний, питальний варіанти в різних поєднаннях. Інакше кажучи, передбачається, що породжує пропозицію типу чи «Чи