ПРИЧИНИ ЗАНЕПАДУ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Як же оцінювати слов’яноруську мову й мову Г. Сковороди з погляду їх належності до української літературної мови? Відповідь на це питання не проста. Тут можна було б провести аналогію з церковнослов’янською мовою часів Київської Русі: будучи в цілому чужою мовою, вона разом з тим функціонально була руською, бо обслуговувала культурні потреби русинів. Проте в XVIII ст. ситуація склалась дещо інша: служачи культурним потребам українців, і слов’яноруська і спільносхіднослов’янська мова Г. Сковороди, витіснили з ужитку уже освячену двома століттями староукраїнську літературну мову. Таким чином, обидві літературні мови об’єктивно відігравали деструктивну роль. Але, руйнуючи староукраїнську мову і відкриваючи тим самим простір для поширення в Україні російської літературної, ці штучні мови розчищали місце для творення нової української літературної мови — уже не на церковнослов’янській, а на суто народній основі. Та й не скрізь староукраїнська літературна мова була витіснена: в Західній Україні вона трималася ще й у XIX ст., правда, покрита флером слов’яноруської. Не одразу занепала староукраїнська мова і в Східній Україні — вона довго трималася в усній і в рукописній формі у віршах школярів. Нею писалися й виголошувались колядки, твори духовного й світського змісту, акростихи і под. Вона мала в собі ще сильний елемент старослов’янщини, особливо у вишуканих літературних творах, але в колядках дедалі більше зближалася з народною мовою. Порівняймо уривок з акростиха з уривком із колядки:

Излій миЂ Боже, со небесе росу,

Да сему пЂнію начало принесу.

Откуду начну слези проливати,

Страннаго ми житія дЂла возвЂщати?

Ахъ, уподобихъ ся вранови нотному,

В денъ и в нощи в грЂсехъ пребывающому.

Навикохъ на все дЂла моя злая,

Прето лишень буду небеснаго рая (Возн. II, 245);

Звичай тии в давних школяров бували,

Же по вЂршахъ коляди ся упоминали.

Чого и ми не хотячи понехати,

Мусимся к милостям вашим утЂкати (Возн., 50-51).

Школярські вірші позначені почуттям гумору, зокрема в описах власного життя-буття:

Але бо в нашой школЂ мало що доброго чувати.

Хвала Богу, маємся все хандого,

Ест що исти и пити, иногдЂ нЂчого (52);

Осей же я студента зе Лвова,

Учивъ мене еденъ дякъ...

Не девуйся, панови, що я недорЂкій,