УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА ПІСЛЯМОНГОЛЬСЬКОЇ ДОБИ
Цікаво простежити за глосами (покрайніми написами-тлумаченнями), до яких часто вдаються в цій літературі. Як правило, важке для розуміння слово (давньоєврейське, грецьке, старослов’янське) пояснюється зрозумілішим, поширенішим, дуже часто взятим із народної мови. Ось кілька прикладів із Пересопницького євангелія: єдинъ ω[т] ар[ь]хисинагога — оучителя люду жидовьско[го] (ПЄ, 252); ассарій — пЂнезь (51); грецки слово дидрагма, а по нашему два гроша (78); б[ь]дЂти — не спати (112); съ оружїємъ и дрекол[ь]ми — з[ь] мечЂ и рогатинам[и] (113); жи[т]ницоу мою — клуню, або стодолу (273-284 зв.); имаете кустодїю — сторожу (121 зв.); ароматы и миро — пахоучии рЂчи и масти (329 зв.); коуръ запЂ[л], або пЂвень (323); на трапезЂ — або за столом (319); в[ь] скоуделници водоу понесе[т] — в збаноу, або в[ь] глекоу (318); но кро†— на дахоу, або на с[т]рЂсЂ (298); на брак, або на веселА (284)’.
До цього ж XVI ст. належить і така визначна пам’ятка української церковної літератури, як Крехівський апостол 1560 рр., всебічний опис якого дано в фундаментальній праці І. Огієнка 2. Як зазначає дослідник, «духовенство, як то було й по інших країнах, стало пильнувати чистоти тієї мови, якою говорило в церкві й писало богословські книжки; на цьому дуже виграла українська мова; вона сильно зросла й літературно вигладилася на самий навіть XVI вік. Уже під кінець цього століття богословська література, писана доброю українською мовою, набрала показних розмірів. З того часу (рівночасно з польською мовою) вже на широку міру усталилася українська літературна мова, і в цім була величезна заслуга передусім реформації» 3.
Поширенню української літературної мови сприяла діяльність церковних братств, в які організовувалось міщанство. Вони виникають у Львові, Рогатині, Городку, Бересті, Перемишлі, Комарні, Сатанові, Галичі, Красноставі, Більську, Києві, Луцьку та інших містах.З діяльністю братств, безперечно, пов’язана й історія «Крехівського апостола». Це переклад з польської біблії 1563 р. 1 Друге джерело для «Крехівського апостола» — церковнослов’янський текст. На думку І. Огієнка, «мова КА без порівняння живіша, більше народня, ніж мова Пересопницької євангелії, в котрій ще занадто багато церковнослов’янізмів 2. Все ж і в «Крехівському апостолі» використовувався старий болгарський правопис, а тому тут практикуються написання типу всякаа, дикаа, добраа і подібні, що для української мови було цілком неприродним. Повноголосся відбите в цій пам’ятці повною мірою: боронитися, оборона, оборочает, нагороды, дорога, здоровя, король, короткий і под. 3 Звук /е/ після шиплячих переходить в /о/: жона, вчора, учоный, чорт, чорный і под. 4 Звук /ц/ у більшості випадків за традицією передається як твердий, хоч є й написання чистець, отець, девицю і под. 5 Лексика цієї пам’ятки переважно народна. Зважмо на слушне зауваження І. Огієнка: «Не забудьмо, що в той час не було ще наших розумінь «панської» літературної мови й мови народної, ці розуміння повстали на Україні тільки з XVII віку, головно по приєднанні правобережної України до Росії, коли українська мова потроху зводилася до місцевого «діялекту», гідного хіба для вжитку селян» 6. Чимало слів, особливо з абстрактним значенням, запозичується з польської мови. Це, зокрема, іменники на -ость — модель давно узвичаєна в східнослов’янських мовах: вольность, добротливость, досконалость, зацность, непобожность, неповстяжливость, невстыдливость, неусътавичность, обличность, омылность і под.
У давальному відмінкові іменників чоловічого роду дуже поширене закінчення -ови: Авраамови, ангелови, антихрестови, апостолови, баранкови, волови, грекови, духови, жидови і под. 7 Регулярно вживається кличний відмінок: брате, гробе, доме, Павле, пане, Петре, Савле, жиде і под. 8
У називному відмінкові множини досить часто виступає закінчення -ове/-еве: ангелове, апостолове, арабове, богачове, грекове, духове, жидове, отцове, панове і т. ін. 1 У місцевому відмінку множини переважають давні форми із закінченнями -ох, -ex, -ix: о апостолех, о болванех, о волех, дарех, по домех, на конех, людех, в смуткох, греках і под. 2 Кінцеве -ть/-т у третій особі однини дієслів теперішньо-майбутнього часу інколи відсутнє: буде, дає, може, обецує, обманує, ознаймує, оказує, пише і под. 3 Характерною особливість КА як північноукраїнської пам’ятки є закінчення -ет у третій особі множини теперішнього/майбутнього часу: блудет, боронет, бурет, вчинет, говорет, грЂшет, губет, згладет, значется і под. 4 Перша особа множини наказового способу твориться, як це засвідчують й інші українські тексти, за допомогою закінчення -Ђмо або -мо (загрозЂмо, кленЂмо, єжмо, откинмо), а друга особа множини відповідно на -Ђте/-те (будьте, важте, очистЂте). У третій особі однини й множини використовується частка нехай: нехай бачит, нехай будет, нехай выкладает, нехай ся дЂет, нехай досвЂдчить, нехай згинут 5.
Багатий матеріал для пізнання всіх рівнів карпаторуського варіанту староукраїнської літературної мови дають «Нягівські повчання», або «Нягівська Постила» — пам’ятка середини XVI ст. невідомого автора. Докладний аналіз цього твору здійснено в праці Ласло Деже 6.
У тексті «Нягівських повчань» регулярно засвідчується чергування /о/ з /у/ (б[у]къ — бік, булше — більше, гурше — гірше, думъ — дім) та /е/ з /у/ (у своюй, у нюм, людюмъ), м’яке /ц/ (пяниця, загодованець, издавця, королиця, лиця), повноголосся (голова, голодъ, голосъ, городъ, дерево, дорого, золото), перехід /л/ у /у/ (довгъ, довгый, довжны) та ін.