Мовна освіта в Україні

що пахнуть льохом,

і руки матері,

що яблука внесли?

Складаючи план твору, учневі слід пам’ятати, що кожний етап розвитку його думки – це аргумент, яким він (учень) доводить правильність своєї головної думки, або ідеї твору.

Як знаходити аргументи:

•від думки до прикладу;

•від прикладів до думки.

Найсильніший аргумент можна поставити на перше місце або ж на останнє.

Висновки – це завершальна частина твору. Вони можуть бути двох видів:

•висновки, виведені з наявних у творі думок, аргументів. Такі висновки не виходять за межі теми. Вони є, по суті, відповіддю на поставлену проблему;

•висновки, що виходять за межі теми; їх ми формуємо, використовуючи додаткові знання щодо впливу твору на літературний процес, життя суспільства тощо [23, 64].

При підготовці висновків учень може стикнутися з проблемою загальної „неготовності” твору, коли існують лише його окремі частини – цеглинки, з яких треба побудувати дім. Цементом, який скріплює ці цеглини, є логіка. Так, частини твору можна поєднати в єдине ціле за допомогою т.зв. „логічних місточків” [15, 31].

„Логічні місточки” – це речення або кілька речень, які у своїй смисловій структурі мають елементи попереднього тексту й елементи наступної частини. Такими „місточками” можуть бути й риторичні питання, оклики, ствердження. До речі, така логічна структура може поєднувати антонімічні, несумісні поняття – для підсилення думки учня. При використанні „логічних місточків” буде вмотивованою певна тавтологія – повторення слова або групи слів, вживання синонімічних понять тощо. Часто буває, що „логічний місточок” прокладається від однієї частини до кількох (на зразок однорідної підрядності в синтаксисі складного речення).

Покажемо на прикладі, як працюють такі „логічні місточки” у творі „Проблема відповідальності за долю України у творах українських письменників”:

Народ… Це поняття кожний сприймає по-різному і розуміє по-своєму: хтось – як сірий байдужий натовп, керований на добро чи зло верховними вождями, а хтось – як сукупність людських особистостей, чия думка і праця є ґрунтом для добробуту і щастя наступних поколінь. І кожний на власний розсуд приєднує себе до того чи іншого стану. Звичайно, легше жити, коли за тебе думають і діють інші. Проте нічого не віддавши Батьківщині, не дбаючи про її майбутнє, чи можна вважати себе громадянином?Бути громадянином – це бути відповідальним за все, що було, є і буде на рідній землі. Мабуть, найгостріше це відчувають поети, яких в усі часи називали совістю народу. Будучи завжди на вістрі часу, вони першими бачили і говорили про найболючіше: пригнобленість рідного краю, занепад культури, мови, руйнування соборів – історичних пам’яток і соборів людських душ, зелених соборів України – заповідних смарагдових куточків України. Це їх голос будив свідомість тих, чия єдина турбота – „це хліб і гріш на чорний день” (Олександр Олесь). Це вони били у набат пам’яті, нагадуючи нам, хто ми, „чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті” (Тарас Шевченко). Це їм, лицарям духу, що всупереч Валуєвському циркуляру, Ємському указу, горезвісній політиці Радянської держави, спрямованій на „злиття націй і культур”, їм, що піднялися на Голгофу соловецьких і магаданських концтаборів, вдячні ми сьогодні за збереження рідної мови та національної самосвідомості.