Просторіччя в романі Уласа Самчука “Волинь”

У науковій літературі дотепер немає чітких критеріїв для кваліфікації того чи іншого мовного елемента як просторіччя. Безсумнівним є те, що так чи інакше просторіччя ми встановлюємо, обов’язково відштовхуючись від норм літературної мови. Найчастіше такі кваліфікації наявні у словниках у вигляді ремарок: розм., діал., вульг., лайл., знев., згруб., зм., зм.-пестл. та ін.

Серед українських мовознавців немає єдиної думки і щодо складових елементів просторіччя.

Г.П.Їжакевич виділяє серед цієї лінгвістичної категорії такі типи:

1)форми, неправильні з погляду існуючої літературної норми (звиняйте);

2)вирази просторічного вжитку (всі печінки відбили);

3)слова із різко зниженим експресивним забарвленням (злигатися, знюхатися) [15, 86].

О.Д.Пономарів до просторіччя відносить:

1)слова, перекручені з погляду лексичних норм (секлетар, транвай).

2)слова з різко зниженим експресивним забарвленням (свиняка, коровище, видра, випендрюватися);

3)невмотивовані росіянізми (понімаєте, до свіданя);

4) вульгаризми (лайки, прокльони, прізвиська) [11,106-107].

В.М.Русанівський серед просторіччя виділяє:

1) росіянізми;

2) перекручені і недоречно вжиті слова та вирази;

3) літературні, але знижені слова;

4) прийняті в народній мові сполуки;

5) оцінну лексику;

6) фразеологію [12, 42-43].

М.А.Жовтобрюх вважає, що просторічні слова характерні для простої розмовної мови. За своїм значенням вони неоднакові. Деяким з них властивий відтінок фамільярно-розмовний (докторша, наколобродити, прошпетитися) чи грубуватий (ляпати, нализатися, роззява, свинство). А вульгаризми (жерти, здохнути, пика) та лайливі слова (дурень, маруда) він відносить до оцінної лексики [5, 68].

Р.Бесага стверджує, що потенційним джерелом поповнення просторічної лексики є арготизми та жаргонізми, значення яких стають загальновідомими, більшість з них навіть фіксується у СУМі [1, 166]. Дослідниця окремо розглядає акцентні просторіччя (вплив польської та російської мов), звертає увагу на специфіку відмінювання просторічних слів (сажою, учительом) і на нормативність/ненормативність (пекти –печи, сікти – січи, воде, носе, ходе, пишім та ін). [1, 167-168]. При кваліфікації того чи іншого мовного явища як просторічного вона бере до уваги такі критерії: територіальний, поширеності, естетичний, структурний. Р.Бесага зазначає, що “просторічна лексика становить собою окрему систему, яка склалася історично і має певні особливості функціонування переважно в живому (побутовому) мовленні. З огляду на це й визначаються ті тематичні групи, які репрезентують досліджувану лексику, оскільки на рівні розмовно-побутового мовлення реалізуються переважно інтереси людини, пов’язані з використанням загальновживаних слів” [1, 165]. Дослідниця виділяє такі тематичні групи просторічної лексики: слова, що характеризують людину, істоту за її візуальними та іншими ознаками; арготизми та жаргонізми; акцентні просторіччя; слова, що утворилися за аналогією до тих чи інших словоформ; слова із відмінністю у наборі флексій у відношенні до літературної мови [1, 165-168].