Мова усної народної поезії та діалекти

Черевички попорола.

Дам лиха закаблукам,

Закаблукам лиха дам,

Достанеться й передам!

[11, 379]

В аналізованих нами збірниках здебільшого спостерігається тенденція зберігати діалектні особли¬вості, пояснювати незрозумілі слова. Леся Українка, Марко Вовчок та Осип Маковей, Дмитро Яворницький робили це в примітках до текстів. Наприклад: ґали – ноги, литки; вісень – осінь [15, 18-19]; пус - повз, укруги - колом, склинула - схилила, цінова - олов’яна, дзіндзіверна - молодцювата [11, 60, 64, 81]. У сучасних виданнях, як правило, також відтворюються найвиразніші діалектні лексичні та граматичні ознаки. Більшість збірників супроводжується словником маловживаних номінацій, до яких включають і регіональну лексику. Як-от: ай - але, бановати - сумувати, варош - місто, ґелета - дерев’яна дійниця, заметіля - та, яку обминають [16, 358]; борше - швидше, вповати -зважати, двірок - хата, корбач - батіг [17, 357], барзо, бардзо - дуже, бинда - стрічка, бирка - вівця, каплун - півень, кошуля - сорочка [18, 581] тощо. Однак у подібних списках не проводиться розрізнення власне діалектної та архаїчної, рідковживаної лексики. До них можуть потрапляти літературно нормативні слова на зразок гостинці, джура, калиточка, оболонь, коцюба [19, 314 - 317], які не потребують спеціального тлумачення.

Слід зазначити, що кількість діалектизмів у народнопісенних творах відносно невелика. Так, у волинській звичаєво-обрядовій поезії в текстах 20 пісень, що налічують 1192 слова, вжито лише 50 місцевих слів, переважна більшість яких (33) має фонетичні та орфоепічні відмінності В одній пісні міститься не більше 3-5 діалектизмів. Подібні явища засвідчують також спостереження О.Хроленка, І.Зайцевої та інших дослідників на матеріалі усної російської поезії.

Зазначимо, що різні виконавці, записувачі народних творів не завжди приділяли достатню увагу діалектній лексиці, наближаючи мову до літературних норм. Зокрема, творчу обробку текстів здійснювали М.Лисенко, С.Тобілевич, А.Голентюк та ін.

Як відомо, на мову народної поезії зі становленням літературної мови почала впливати літературна традиція. Це явище свого часу відзначав П.Г.Житецький: “В мові та поетичному стилі українських дум виступає книжний лад, що свідчить про непропащу без сліду для народної свідомості літературну діяльність українських письменників” [5, 4]. Якщо процес “олітературення” народнопоетичної мови був уже властивий творам XIX століття, то у XX столітті, в період масового поширення мовних норм він ще більше активізувався, а це позначилося на зменшенні регіональних особливостей фольклорних творів. Усі ці фактори сприяли виробленню наддіалектних ознак народнопісенної мови.

Свідченням того, що фольклор і діалектно-розмовне мовлення – це різні системи, хоча й пов’язані між собою, на думку Є.Б.Артеменко, є також неоднаковий ступінь їх структурної опрацьованості. Народна поезія, подібно до писемно-літературної мови, характеризується якостями структурної повноти і конструктивно-синтаксичної підготовленості. Крім того, вони виконують різні функції. Головною функцією діалекту визначається комунікативна, фольклору – естетична.Отже, виходячи із прийнятого розуміння діалекту як відгалуження від загальнонародної мови, на якому говорить частина племені, народності або нації, пов’язана територіальною, соціальною чи професійною спільністю, народну поезію не можна віднести до власне діалектних творів. По-перше, хоча текст усної словесності й виникає на певній території, однак згодом він поширюється, втрачаючи свою територіальну закріпленість. По-друге, у народній поезії можуть співіснувати діалектні явища, властиві різним регіонам. По-третє, кількість діалектизмів порівняно невелика і вони, так, як і в художньому мовленні, можуть виконувати певні стилістичні функції. По-четверте, на творах фольклору, особливо з поширенням писемності, позначилася тенденція до орієнтації на норми літературної мови. Тому кількість діалектних одиниць в усних, а особливо в опублікованих текстах, дедалі зменшується. По-п’яте, діалектне і фольклорне мовлення мають різне функціональне призначення. Усе це, на наш погляд, засвідчує іх відмінний статус у системі загальнонародної мови. Тому слушною вважаємо думку С.Я.Єрмоленко про українську народну поезію як різновид художнього стилю.

Отже, проаналізовані тексти українських народних пісень свідчать, що мова української народної словесності в цілому, незважаючи на окремі говіркові елементи, має наддіалектний характер. Ми схильні розглядати її складовою частиною художнього стилю.