Мова усної народної поезії та діалекти
Мова українського фольклору викликає посилений інтерес сучасних лінгвістів як особлива художньо-естетична цілісність, що виконує культурологічну функцію і характеризується широкими зв’язками з літературними та позалітературними елементами. Один із аспектів дослідження – взаємодія з діалектами – розглядається в нашій статті.
Питання про місце фольклору в системі загальнонародної мови поки що остаточно не з’ясоване. Деякі російські вчені пропонують вважати уснопоетичну мову окремим функціональним стилем літературної мови, котрий має специфічні ознаки фонетичної, морфолого-словотвірної, лексико-семантичної, синтак¬сичної організації (В.І.Кодухов, З.К.Тарланов та інші).
Більшість українських дослідників, враховуючи тривалі взаємовпливи усної словесності та мови художньої літератури, значну роль фольклору в національно-мовній творчості письменників, спільні функції, визначають мову народної поезії як один із жанрових різновидів художнього стилю (С.Я.Єр¬моленко, В.А.Чабаненко).
Чимало польських та російських мовознавців пишуть про тісний зв’язок фольклору та діалектів. Існує кілька поглядів на це питання. Одні російські вчені вважають фольклор різновидом діалекту (Л.І.Баран-никова), діалектом у його художній функції (Й.О.Оссовецький), літературною мовою діалекту (П.Г.Богатирьов), інші – наддіалектним утворенням, своєрідним поетичним койне (А.В.Десницька).
Такої ж думки дотримуються польські дослідники Є.Бартміньски, Є.Сєроцюк. Зокрема, Єжи Бартміньски у ґрунтовній монографії “O jezyku folkloru” (1973 р.) назвав мову народної поезії “художнім діалектом, який на рівні фонетики, морфології, лексики, синтаксису виявляє поетичні властивості” [2, 87-125]. В іншій праці “O derywacji stylistycznej” (1977 р.) вчений ужив вислів “поетичний інтердіалект фольклору” [1, 193-203]. Виникнення міждіалектних елементів в усній поезії констатував також Єжи Сєроцюк у розвідці “Elementy interdialektalne w polskich piesniach ludowych (na przykladzie nazw lasu)” (1976 р.) [8, 18].
Мовознавці підкреслюють, що використання діалектних одиниць залежить від жанру народної словесності: “Фольклорні казки виконуються на діалекті, поезія, особливо висока, – мовою, яка має літературний характер” [4, 34]. А.П.Євгеньєва так пояснювала відхід від діалектної лексики в процесі виникнення народної пісні: “Співак творить на своєму діалекті, користуючись своїми нормами, але в його творах буде менше діалектизмів, ніж у його повсякденному мовленні, тому що билину, пісню тощо він створює, опираючись на традицію, яка допомагає йому при виборі типових і яскравих форм” [6, 17]. Відомий дослідник О.М.Веселовський у книзі “Историческая поэтика” (1940 р.) відхід від діалектизмів пов’язував із виникненням особливого поетичного койне, високого поетичного стилю народної пісні, близького до літературної мови [3, 358-360].
Вивчаючи словник російської народної пісні, О.Т.Хроленко виявив, що "лексичний склад російського фольклору в своїй більшості збігається з літературною лексикою. Певну частину уснопоетичної лексики складають діалектизми, історизми, ар¬хаїзми, запозичені слова, обрядові терміни і специфічні фольклорні новотвори... Питома вага діалектної лексики в мові фольклору невелика” [9, 8]. Вчений підкреслював, що в тих народів, у яких мова усної словесності стала одним з джерел літературної мови, цілком можливо відносити її до наддіалектних явищ та койне.
Думку про наддіалектний характер української народнопоетичної творчості висловила С.Я.Єрмо¬ленко у книзі “Фольклор і літературна мова” (1987 р.). Це явище, на її погляд, має причини об’єктивного і суб’єктивного характеру. До перших належить: поширення фольклорних творів у різних місцевостях, жанрово-тематична й образно-поетична спільність пісень, які побутують на різних територіях, міждіалектні зв’язки тощо. До других – факт “переживання” народної пісні митцем, художником слова, який бачив народний твір на ширшому тлі літературної мови і часто продовжував його творення в нових варіантах, вплив літературної норми, стилістичне опрацювання діалектизмів як специфічний художньо-виражальний засіб [7; 15]
Використання діалектних слів зі стилістичною метою можна простежити на прикладі творчості народної співачки Явдохи Зуїхи, варіантів усної поезії, записаних на одній території.
Говіркова лексика вживається для підсилення змісту думки, під-креслення жартівливого, розмовного забарвлення. Як-от, у весільній пісні:
Чом ви, дружки, та не пієте,