Запозичена лексика в давньоруській мові

Лексема чага у значенні соціального терміна вживалася тільки в давньоруських пам’ятках. На думку М.Фасмера, вона запозичена з тюркських мов (пор. чагатайське caγa “дитя”, киргизьке saγa “дівчина” [15, ІV, 310]. Іменник чага використовується в давньоруській мові з двома значеннями: “дівчина-полонянка” і “дитя”.

У “Слові о полку Ігоревім” чага трапляється тільки один раз у вищезгаданому контексті. І.Березін, аналізуючи цей лексичний фрагмент пам’ятки, пише, що чага по-тюркськи означає “дике дитя”. Може, це і є найвірогіднішою етимологією. В татарській мові чага вживається як невідомого значення додаток до слова бала “дитя”. П.М.Меліоранський пояснює це місце в “Слові о полку Ігоревім” таким чином: “значення цього слова в контексті ясне: це “половецька дівчина”. За джагатайським словником Шейха Сулеймана Бухарського, чага означає “дитя, дитина, курчатко”. В діалекті, з якого запозичене це слово, його значення було більш спеціальним, а саме: “дитя жіночої статі, дівчинка, дівчина” [12 6, 144]. О.І.Попов відзначає, що лексема чага трапляється і в монголів, але рідко, наприклад, у відомому золотоординському рукописі на бересті, знайденому при розкопках більше як 50 років тому [там само] .

Це слово вживається тільки один раз в Іпатіївському літописі під 1170 роком. Руський літописець міг поставити чага замість чагали чи чогось подібного (пор. туркменське чагали “з дитиною, “з дітьми”, “той, хто має дитину” ,чага – “дитина”, чагаламак – “народжувати”; узбецьке чакалак – “немовля”) [12, 6,144]. Можливо, що тюркський термін передавався в середовищі східних слов’ян уже не зовсім точно, набував інших смислових відтінків.Лексема султан трапляється в давньоруських пам’ятках писемності в таких формах: салтанъ, солтанъ. Як припускає М.Фасмер, вона запозичена давньоруською літературною мовою із арабської мови (sultan “владика”) через турецьку мову (sultan) [15, ІІІ, 551]. П.М.Меліоранський вважає, що слово салтанъ, є арабським титулом sultan. Появу звука а в першому складі пояснити складно, але, очевидно, – це результат ранньої асиміляції першого й другого складів, що передбачає форму солтанъ як вихідну. Про це свідчить візантійсько-грецьке σολταζ (сучасне zoltan). На думку К.Менгеса, в “Слові о полку Ігоревім” вживання цього титулу вказує на сельджуків та їх султанів [12, 5, 83]. В давньоруський період це слово вживалося в значенні “титул правителя мусульман”: Галичкы Осмомыслh Ярославе! Грозы твоя по землям текутъ, отворяеши Киеву врата, стрhляеши съ отня злата стола салтани за землями [13, 30].

Ця лексема з тим самим значенням функціонувала і в пам’ятках писемності більш пізнього періоду: Послаша (цесарь и вельможи) къ Магумету салтану посланники, хотя увhдати бывшее и по миру глаголати [12, 5, 82]. Багато лінгвістів вважають слово давнім запозиченням. Названі форми салтанъ, солтанъ є застарілими. В сучасній літературній мові більш уживаною є форма султан.

М.Фасмер відзначає лексему быля тільки в давньоруській мові в значенні “знатний, сановний, вельможний”. Він вважає її запозиченням з давньотюркського boila, buila “благородний, знатний”. Цєї думки дотримувався Ф.Є.Корш [15, І, 259]. І.І.Срезневський порівнює цю лексему із середньогрецьким βοερλαζ [14, І, 205].

Існує припущення про наявність назви в живих тюркських мовах, де й у фольклорі можна зустріти эльчи-быйла. Від тюркського boila в східнослов’янських мовах виникло два різних слова: биля, яке вживалося більш активно в розмовному, а не в книжних стилях і “правильніша форма” боля (з boila). Трапляється в давньотюркських рунічних пам’ятках, а також в булгарських і печенізьких написах на золотих посудинах так званого скарбу Атилли в містечку Надь-Сен-Миклош в складі власного імені Вoila – Čораn “быля Чопан”, власника однієї з посудин [12, 1, 40]. Іменник быля фіксують пам’ятки ХІІ – ХVІ ст. Наприклад, у “Слові о полку Ігоревім” він вживається в значенні “вельможа, боярин”: А уже не вижду власти сильнаго, и богатаго, и много вои брата моего Ярослава, съ Черниговьскими былями, съ Могуты, и съ Татраны, и съ Шельбиры и съ Топчакы, и съ Ревугы,и съ Ольберы [13, 26 – 27]. В.Л.Виноградова фіксує назване слово в давньоруських і старослов’янських пам’ятках: Видиши ли быля чьсти вашя. Супр. рук.: Се слышавъ Куръ скоро посла быля своя к нему, да съ честью приведуть и… Хрон.Амарт.; … и прежние твои были у Ростовскихъ владыкъ служили. Посл. Ів. Грозн. [12, І, 203].

Можливо, спорідненим з попереднім є слово боярин (ст.-сл. бол"ринъ, болhринъ) від boila “знатний, вельможний” + ar “чоловік” з додаванням питомого сингулятивного суфікса –ин. Загальноприйнятної етимології слово не має.

Лексема боярин, за визначенням І.І.Срезневського, використовувалась в значенні “член вищого соціального стану” [12, І, 160]. Звернемося до етимології М.Фасмера та до “Етимологічного словника української мови” [10, І, 241]. Цим словом іменується стара родова знать на відміну від нового служилого дворянства. При розгляді етимології цього слова необхідно мати на увазі той факт, що слово бояринъ у старослов’янський мові становить собою найбільш давню форму. Слово боляринъ походить з дунайської (тюркської) мови, звідки воно прийшло в старослов’янську мову [15, І, 203]. Популярним є погляд І.І.Срезневського, який порівнював це слово із середньогрецьким ρολιαδεζ [14, І, 148]. Однак такий шлях, як відзначає М.Фасмер, має фонетичні труднощі [15, І, 203]. Більш задовільним, на його думку, є пояснення Ф.Є.Корша про походження з татарського, туркменського, азербайджанського baγar “гос¬подар”, далі “офіцер, чиновник”. Існує припущення, що слово боярин тюркське, але в формі бояр, можливо, було повторно запозичене тюрками від мови русів. Без сумніву, помилковим є погляд О.О.Шахматова про запозичення із давньоірландської мов від таких слів: bo-aire < bo “корова”, aire “пан, господар”. Це запозичення відсутнє якраз у західних слов’ян [15, І, 204]. О.О.Соболевський визнає слово боярин/болярин мовною одиницею із затемненою етимологією. Якщо воно тюркізм, то тюркізм дуже давній і тому відомий багатьом слов’янським мовам [див.: 12, 1, 67].Слово бояринъ використовується в пам’ятках давньоруської писемності в двох значеннях: “особа, яка посідає високе становище в феодальній ієрархії, вельможа, великий землевласник”: И ркоша бояре князю: “Уже, княже, туга умь полонила; се бо два сокола слhтhста съ отня стола злата поискати града Тьмутороканя [13, 24]; “особа, яка перебуває на службі у феодальному господарстві князя”: А которой купець, идучи в торъговлю, возьмет у кого деньги или товар, да на пути у него утеряется товар безхитростно.. и боярин обыскав, да велит дати тому.. еликого князя полетну грамоту с великого кнгязя печатию [12, 1, 67].