Запозичена лексика в давньоруській мові

Ця лексема найменше розшифрована, хоча й має велику кількість етимологій: харалуг < gara – “чорний” + lyã > garalyã - “чорний воронований метал, сталь”; харалуг < garlug – “каралукський”, за назвою древнього тюркського племені карлуків, які ще в V – ІХ ст. добували залізну руду в горах Тянь-Шаню; харалуг < car(a)l + ing|ung = “каролінгський” – за назвою другої династії франкських королів (С.О.Гедеонов); арабське хаrab – “загибель”, “небезпека” + lug – “небезпечний, руйнівний” (В.Ф.Ржига); польське charlezec – “красти, брати здобич” (З.Штібер).

У зв’язку із складністю визначення походження слів харалугъ, харалужный М.О.Баскаков пропонує об’єднати всі етимології в основні значення: або лексема мала значення “загибель, той, що несе загибель, руйнівний”, тобто наводить тлумачення слова, подане В.Ф.Ржигою, причому етимологія цього слова була , очевидно, тюркською (основа gyr-yl-u, gyr-yl-uw “масова загибель”, “знищення”), а не арабською хаrab в тому ж значенні; або це слово вказувало на назву металу (типу сталі), з якого були зроблені мечі, списи, ланцюги і лати воїна, а саме: а) garlug – назва металу за племінною назвою династії франкських королів королінгів; б) gyr-y-lu, gajra-l-u “відточений, огранений”, тобто за характером обробки металу; в) gara-ju-e – “чорний, вороний”, gary-w-lu – “те, що обпалили, загартували”, тобто за типом обробки металу; г) або харалуг і харалужний означали призначення зброї і спорядження – garuwlu, розраховані на сильного, могутнього воїна – “сильний, могутній” [1, 66].

На нашу думку, вживання у “Слові…” іменника харалуг у значенні “сталь, булат” [12, 6, 114] обумовлює значення “стальний, булатний” у похідного прикметника харалужний у межах одного й того ж тексту.

До групи запозичених у тюркських народів соціальних термінів, які вживаються у “Слові о полку Ігоревім”, входять такі слова: кощей, чага, салтан, быля, каган, боярин.

Лексема кощей вживалася в давньоруській мові в значенні “плебей, полонений, раб” [2, 104]. П.М.Меліоранський визначає походження цього слова із gos “кочовий поїзд”, а gos-cy із gos-cy- афікс діяча – “той, що перебуває при військовому обозі”. При використанні форми gos-cy це слово могло набувати значення “полонений, раб”.

Ця лексема трапляється в “Слові о полку Ігоревім” двічі й один раз ужито похідний присвійний прикметник кощieво: Ты бо можеши Волгу веслы раскропити, а Донъ шеломы выльяти. Аже бы ты былъ, то была бы чага по ногатh, а клщей по резанh [13, 42]; Стрhляй, господине, Кончака, поганого кощея, за землю Русскую, за раны Игореви [13, 42]; Ту Игорь князь выседлъ из сhдла злата, а въ сhдло кощево [13, 37].М.О.Баскаков, досліджуючи цю групу лексики, відзначає, що названа лексема має кілька значень, з якими вона функціонує в текстах давньоруських пам’яток: “орач, який супроводжує упряжку”; ”кочовий обоз, караван; поводир, який веде коней в каравані, слуга для догляду за кіньми”;“бідняк, представник нижчого стану, робітник, батрак”. У деяких сучасних мовах (казахській, киргизькій, ногайській) слово кощей (gos) має значення “намет, тимчасове житло, в якому живуть пастухи” і “соха, плуг, якесь інше землеробське знаряддя”.

Як відзначає М.О.Баскаков, в аспекті класових і станових стосунків, слово кощей набуло негативного значення “плебей, полонений, раб”. І в цьому значенні в “Слові о полку Ігоревім” кощей використовується в першому й третьому контекстах [2, 158]. На нашу думку, більш вдалим є припущення О.М.Робінсона, який пропонує своє розуміння словосполучення кончака, поганого кощея. Він виходить з того, що, коли розуміти це словосполучення як “поганого раба”, то воно не буде відповідати політичному й військовому становищу хана Кончака, який, згідно з літописом, “прийняв свого “свата” Ігоря зовсім не як раба, а як поважного бранця, що користувався значною свободою і зручностями феодального побуту” [7, 202]. З цим слід погодитися і можна припустити, що слово кощей у названому контексті вживається в значенні “кочівник”. Така семантика добре узгоджується з третім контекстом, в якому раніше сhдло кощ³ево пояснювалося як “сідло рабське”. В значенні “кочівник” добре вписується слово кощеи і в перший контекст – звертання до могутнього Володимира Суздальського князя Всеволода. Автор гірко дорікає йому: Аже бы ты былъ, то была бы чага по ногатh, а кощеи по резанh [13, 42]. Якщо припустити, що по резанh слід читати, як порезанh (и?), то переклад буде: “Якщо би ти був, то була би дівчина-полонянка по ногаті (“дрібна грошова одиниця”), а кочівники по різані”. Це місце у “Слові” ніби перегукується зі свідченням Іпатіївського літопису, в якому під 1170 роком говориться: И толико взяша полона множьство, якоже всимъ Рускимъ воэмъ наполнитися до изобилья: и колодники, и чагами, и дhтми ихъ, и челядью, и скота, и конми [12, 6, 144]. Очевидно, автор “Слова о полку Ігоревім” вважав, що за допомогою Всеволода військо Ігоря одержало б перемогу над кочівниками і взяло б великий полон, а полонянки цінувались би дуже дешево – “по ногаті”.

Лексема резана більшістю дослідників трактується як дрібна монета Давньої Русі. В такому значенні слово вжите в Руській Правді, Новгородському І літописі та деяких інших пам’ятках писемності. Як зазначав Б.А.Романов, для Правди Руської (ХІ ст.) короткої редакції 1 гривна = 20 ногатам = 20 кунам=50 резанам [12, 5, 33]. Д.І.Прозоровський, аналізуючи грошові одиниці і вагу в Росії до кінця ХVIII ст., вважав, що рhзана так само, як гривна, ногата, куна, векша або вевериця, вжиті у Руській Правді, існували до кінця кунної системи в Новгороді, Смоленську, Пскові, але рhзана залишилася тільки в Новгороді і зникла там з ХІІ ст. [12]. Тому в “Слові о полку Ігоревім” це слово могло не вживатися, оскільки в ХІІ ст. рhзана як грошова одиниця вже не мала обігу в центральних князівствах Київської Русі. Цікаво, що як рhзани передає аналізоване слово М.М.Карамзін, роблячи виписки із “Слова о полку Ігоревім” в “Истории государства российского”.