АКТИВНІСТЬ / ПАСИВНІСТЬ СУБ’ЄКТА В КОНТЕКСТІ АНАЛІЗУ ПРЕДИКАТА

Зауважимо, що ознака “контролю над ситуацією” буває суб’єктивного характеру: її аналіз може цілком залежати від інтерпретатора. Наприклад, висловлювання Петро впав, можна тлумачити: 1) як мимовільну предикатну дію, позбавлену контролю; 2) як ситуацію керовану (“Петро впав ~ щоб привернути увагу навколишніх”). Це дає підстави в окремих випадках уважати “контрольованість”, залежною від комунікативної перспективи висловлювання, як комунікативно забарвлену ознаку.

Аналіз ознаки “активності”. Ознака “активності” суб’єкта має звужене значення, порівняно з “контролем”, – навіть у зіставленні загальних, а не термінних тлумачень –, хоча і використовується здебільшого в лінгвістичних дослідженнях як його відповідник. Вона стосується насамперед характеру суб’єкта, а вже потім – предиката та мовної ситуації. Категорійна ознака “активного” суб’єкта співвідноситься з термінами “агентивний”, “агент”, “агенс”, “виконавець”, “діяч”. Більшість із них передбачає референтний клас “антропонім”. “Активність” характеризує суб’єктну синтаксему як агента, діяча, виконавця певних дій.

Сема активності, що проґнозує зусилля, волю, вклад енергії з боку суб’єкта, є визначальною для семантики предикатів дії. Акціональність цих предикатів маркована позицією суб’єкта – іменником, що входить до класу соціально активних денотатів (назв осіб). “Активний характер” цього типу предикатів виявляється в їх функційному навантаженні: дія, як правило, скеровується на об’єкт, викликаючи певні зміни: Благословенна та ясна година, коли дитя читає “Кобзаря” (Д.Павличко). Мене хтось піснею широкою стріває і квіти кидає захоплена юрба. (О.Олесь). Це дає підстави вважати предикати дії предикатами плану подій і говорити про антропоцентричну скерованість дієслова [2, с.13]. У семантичній структурі предикатів дії містяться також смислові компоненти “доцільності” та “цілеспрямованості”. Вони засвідчують зорієнтованість дії на досягнення певних намірів. Цілеспрямованість “активних” предикатів дії передбачає націленість на об’єкт – субстанцію, яка зазнає змін під час дії, є її кінцевим результатом. Відповідно до цього, активному виконавцеві протистоїть інший учасник ситуації, що отримав назву “пацієнс”. Акціональність ознакових слів вказує на те, що “у сфері смислових відношень активних дієслів превалює об’єктивний зміст”, тобто за семантичною характеристикою їх можна називати об’єктними дієсловами [16, с.46].Семантичні параметри, за якими передбачено скерованість на об’єкт, утілені в категорії каузативності. Каузативність відображає корелятивну природу понять актив – пасив – статив. Вона визначає широкі функційні можливості предикатів дії, забезпечуючи внутрішній зв’язок мовних рівнів. На думку мовознавців, каузативність можна вважати “суперкатегорію, що організовує навколо себе цілий блок функційно-семантичних категорій дієслова” [16, с.47]. Вона тісно пов’язана з ознакою активності предикатів, визначаючи її характер. Для поняття каузації актуальними є поняття контролю, агента, предикатної інтенції [27, с.59]. Каузативні предикати – ядро семантичного поля активності. Предикати дії, ознакою яких не передбачено суб’єктно-об’єктних відношень у висловлюванні, характеризуються зниженим рівнем активності (хоч і не значним), оскільки вони зорієнтовані безпосередньо на виконавця: Хлопець біжить. Пташка летить. Дівчинка пише тощо. Багато дієслів – як “лексичний продукт” предикатів дії – можуть мати різнофункційне навантаження: 1) Хлопець малює портрет. Батько сіє просо та 2) Хлопець малює. Батько сіє. Останні випадки відображають опущення семантичного об’єкта – “абсолютизацію дієслівної ознаки” [24, с.187].

Аксіоматичне твердження, що будь-який предикат набуває реального змісту лише у висловлюванні, знаходить підтвердження і в оцінюванні предикатів дії щодо понять активності та каузації. Динамічна подія зі суб’єктом-особою, який виступає каузатором ситуаційних змін, може зазнавати різних модифікацій у зв’язку з утратою семи “доцільності”. У цьому випадку варто апелювати саме до ознаки “контролю”. Висловлювання Дівчина ліктем скинула зі столу книжку можна розгорнути в ширший контекст. Ситуаційна модель Дівчина ліктем скинула зі столу книжку ~ щоб привернути увагу засвідчує відсутність каузації зовнішніх фізичних впливів: дія контрольована, суб’єкт має певні наміри. Мовленнєва ж ситуація Дівчина ліктем скинула зі столу книжку ~ і зашарілась викликана зовнішніми причинами (хтось є каузатором), тому розцінюється як активна, але неконтрольована. Необхідно розмежовувати такі мовні явища, незважаючи на те, що змістові відмінності зовні не простежуються.

У багатьох предикатах відсутність ознаки доцільності закладена імпліцитно – на рівні лексичної семантики. Наприклад, “неконтрольованість” притаманна миттєвим дієсловам зі значенням випадкової чи мимовільної дії на зразок посковзнутися, впасти, спіткнутися, здригнутися. Лінгвістична література називає їх “невласне активними” [10,с.55], підкреслюючи цим нецілеспрямований характер дії, який зазвичай є негативним для суб’єкта. Невласне активними можна вважати також дії, носіями яких є неістоти. Наприклад, природні явища каузують процес, але динамізм їх дії стихійний, невмотивований: Дме вітер. Пройшов дощ. Град вибив городину. Гріє сонце. Вітер дме з півночі. Сніг покриває землю. Метафоричні перенесення ознаки із сфери істот у сферу неістот не відбиваються на тлумаченні концепта дії, але відображаються в аналізі самого характеру дії, вказуючи на зміщення смислових компонентів у структурі предиката. Предикатні ситуації із суб’єктами, що не виступають каузаторами події, відзначаються ще нижчим ступенем активності: ситуації Олівець пише добре. Трактор оре землю характеризуються лише зовнішньою, формальною активністю. Ці моделі відрізняються від попередніх висловлювань. Суб’єкт у них має приховану пасивну природу, обумовлену сутністю знаряддя, адже за ним стоїть реальний діяч: “цю активність механізми отримують від реально керованого ними суб’єкта, і мова закріплює це набуття…” [22, с.86]. Неживі предмети не можуть виконувати усвідомленої дії, тому можемо говорити в такому разі лише про випадкові дії суб’єкта. Референтні групи неістот становлять периферію семантичної функції суб’єкта дії.