АКТИВНІСТЬ / ПАСИВНІСТЬ СУБ’ЄКТА В КОНТЕКСТІ АНАЛІЗУ ПРЕДИКАТА

Дослідження предикатної системи сьогодні набувають чимраз більшої актуальності, оскільки допомагають з’ясувати внутрішні механізми речення. Основні типи предикатів в українському мовознавстві – дії, стану, процесу, якості – виділені на семантичній основі [9, с.137]. Семантика предиката, що виступає основним модулянтом структури речення, організована у вигляді двох сфер: сигніфікатної (смислової, інтенсійної) та денотатної (предметної, екстенсійної). Сигніфікатна площина дозволяє оцінювати предикатний знак як комплекс семантичних категорій, як типізоване явище об’єктивної дійсності. Денотатна – як конкретний мовленнєвий комунікат, одиничну ситуацію. Ці сфери тісно пов’язані між собою: узагальнений семантичний знак матеріально втілюється в безлічі актуальних висловлювань – значення предиката реалізує себе як певна семантична функція. Відповідно, аналіз предикатної одиниці передбачає два аспекти – структурно-семантичний та функційний. Перший із них характеризує системні інваріанти предиката (його значення) та їх реалізацію.

У контексті структурно-семантичного аналізу предиката однією з найвагоміших є семантична ознака активності / пасивності суб’єкта. Відображений у цій опозиції загальний характер носія ознаки є важливим для семантико-синтаксичної структури висловлювання. Від семантичної ролі суб’єкта безпосередньо залежить предикатна інтенція (проґнозуються валентні місця), а відтак – опосередковано – характеристики всіх субстанційних синтаксем в елементарному реченні. Отож, виділена ознака є багатоґранним поняттям, аналіз якого передбачає апеляцію не лише до смислових значень самого суб’єкта, а й особливостей семантики предикатного знака і мовної ситуації загалом.

Основним протиріччям, на якому ґрунтується дихотомія активність / пасивність, є енергетичний центр, з якого йде імпульс – поштовх розвитку подій у ситуації. Структурно-семантичний аналіз предикатних ситуацій засвідчує, що різні прояви цього імпульсу залежать від природи суб’єкта. Аналізовану опозицію можна розглядати як семантичну категорію, що об’єднує полярні ознаки як суб’єктних синтаксем, так і предикатних. Диференціація предикатів на дві контрастні групи зумовлена поділом іменників на функційно нерівнозначні групи, протиставлені за ознакою “наявності / відсутності життєвої активності”. Тому семантичну категорію активності предикатів уважаємо такою, що “виявляється у взаємозв’язку і взаємодії активних й інактивних начал” [18, c.27].

Категорія активності / пасивності у лінгвістичних дослідженнях розцінюється як “роль суб’єкта в реалізації події: виступає він безпосереднім каузатором тих змін, що виникають, чи ні” [10, с.50]. Ф. Бацевич зазначає: “Прикметна відмінність висловлювань з агентивними та неагентивними дієслівними предикатами, що опирається на різну референтну віднесеність їх суб’єктів, дозволяє кваліфікувати приховану семантичну категорію, що лежить в основі цих відмінностей, як “самостійну усвідомлену дію (чи діяльність)” / “несамостійну неусвідомлену дію (буттєвий стан)” [5, с.98]. Таке тлумачення виділеної категорії дозволяє говорити, що протиставлення ознаки активний / пасивний є важливим лише для висловлювань із суб’єктом-істотою. Враховуючи, що останні є релевантними для всіх основних типів предикатів: Батько ремонтує дах (дія), Батько посивів (процес), Батько хворіє (стан), Батько веселий (якість), – важко переоцінити вагомість ознаки “активності” при диференціації предикатних значень: характер і “ступінь” активності суб’єкта в поданих моделях є вирішальним. У цьому сенсі має рацію класична граматика, стверджуючи, що спочатку у світі існують предмети (іменник ~ підмет ~ суб’єкт), а потім їх ознаки (дієслово ~ присудок ~ предикат).

Категорія “активність” / “пасивність” суб’єкта перебуває в тісному зв’язку з опозицією “динамічності / статичності” , оскільки часова інтерпретація предиката впливає на характеристику суб’єкта. Це зумовило окремих дослідників говорити про кореляцію ознак динамічності ↔ активності, статичності ↔ пасивності: “У протиставленні за обома опозиційними лініями передбачається повна чи майже повна екстенсіональна еквівалентність названих пар ознак” [17, с.83].

Як відомо, семантичну структуру предиката формують компоненти лексичного та синтаксичного планів. Об’єднання та дію цих елементів в одній семантичній зоні можна кваліфікувати функційно-семантичним полем. Відповідно до цього, активність / пасивність можемо розглядати як функційно-семантичне поле, презентоване у структурі предиката окремими мікрополями з центром та периферією. Мікрополе “активності”, окрім однойменного ядерного компонента (яке є домінантним), містить позитивні вияви таких властивостей предикатної дії, як “контроль”, “керованість”, “цілеспрямованість”, “доцільність”. У мікрополі “пасивності” зазначені компоненти мають негативні вияви.Зосередимо увагу на терміні “контроль”, що набув чинності у мовознавчій літературі завдяки С. Дікові [26]. Належність предиката до групи, що містить ознаку “контролю”, зумовлена наявністю в значенні предиката загальної семи “контрольованості”. На загальний характер цього терміна вказує і те, що він використовується в широкому спектрі онтології подій: параметри контрольованості / неконтрольованості займають належне місце не лише в лінгвістичному аналізі ситуації, а й у філософії, логіці, юриспруденції [8, с.167]. Опозицію “контрольованість / неконтрольованість” кваліфікуємо прихованою семантичною категорією (услід за “активністю / пасивністю”), оскільки її поняттєвість не має граматичного вираження. У терміні “контролю” зазнали аналізу предикати в дослідженнях Т. Ґівона [27], С. Діка [26], Т. Булигіної [7], В. Дем’янкова [12], Г.Володіної [10], Ф. Бацевича [5], В. Іванової [14] та інших. Зазначена ознака пов’язана з наявністю чи відсутністю в мовній ситуації агенса – діючої особи, яка внаслідок свого волевиявлення контролює власні дії, що можуть розцінюватися як цілеспрямовані. Аналіз “контролю” зазвичай проводять, оцінюючи ситуацію загалом, а не з боку особи, як виступає у функції підмета. Ця ознака в парі з часовими ознаками дії є значущою для оцінки предикатного слова та мовної ситуації загалом. Так, С. Дік, залежно від поєднання параметрів “контролю” та “динамічності”, виділяє чотири типи предикатних ситуацій: дії, процесу, стану та випадку [26, с.7]. Класифікація З.Вендлера [28, с.97], що стала вельми поширеною в зарубіжних дослідженнях з функційної граматики, також опирається на цю ознаку. На підставі поєднання активності суб’єкта з часовими (аспектуальними) властивостями дії дослідник виділяє такі дієслівні предикатні ситуації: діяльність, виконання, досягнення, стан. Інші мовознавці, услід за Вендлером, серед контрольованих ситуацій називають: 1) дію, діяльність, вчинок [7, с.21], [12, с.324], 2) дію, діяльність [17, с.87]. “Неконтрольовані” ситуації презентують предикати: 1) процесу, якості, властивості, відношення, стану, події [7, с.15], [14, с.41], 2) події та процесу [17, с.88].