РЕЧЕННЄВОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРЕДИКАТА “СКЛАДАТИСЯ”
Розглянуто реченнєвотвірний потенціал предиката “складатися” в українській мові. Встановлюються основні моделі речень з цим предикатом, з’ясовується лексичне наповнення їх обов’язкових позицій, виявляються типи факультативних поширювачів, аналізується система парадигм речень.
Ключові слова: модель речення, парадигма речення, предикат, референтність.
Однією з актуальних проблем сучасного мовознавства є вивчення семантичного аспекту речення, що передбачає виявити речення, які репрезентують певний стан речей об’єктивної дійсності, встановити, з яких обов’язкових і факультативних компонентів ці синтаксичні одиниці складаються, визначити особливості лексичного наповнення ліво- і правобічних позицій, наявність яких передбачає предикат як організаційний центр речення, описати морфологічні варіанти їх вираження.
В україністиці досі не було приділено належної уваги мовним засобам вираження різноманітних відношень, серед яких холопартитивні посідають важливе місце. На позначення відношення частини і цілого в українській мові використовуються чотири структурні типи речення: дієслівні, субстантивні, дієприкметникові і прикметникові, у межах яких виділяються підтипи.
Метою статті є з’ясувати реченнєвопороджувальні можливості предиката складатися, який виступає домінантою ЛСГ партитивних дієслів. Холо-партитивне значення для цього дієслова у словниках зафіксоване як основне, при цьому воно не ускладнюється додатковими семами. “Словник української мови” (в 11-ти томах) подає таке тлумачення першого значення лексеми складатися: "утворюватися з яких-небудь елементів, частин і т.ін., мати своїми складовими частинами" [7, с.275]. Так само воно інтерпретується й у “Великому тлумачному словнику сучасної української мови” [1, с. 1136].
Реченнєвотвірний потенціал предиката складатися має свою специфіку, що визначається природою відношення, яке він виражає. Словникові тлумачення засвідчують, що холопартитивне відношення усвідомлюється мовцями як статична, об’єктивна, незалежна від зовнішнього впливу характеристика реалії, а напрям цього відношення прогнозується від цілого до частин. Речення із предикатом складатися завжди орієнтовані на відображення повного обсягу цілого, тобто у них подається кваліфікація певного предмета або явища позамовної дійсності як сукупності всіх відповідних частин, напр.: Квітки [чемерника чорного] великі, складаються з 5 пелюстковидних чашолистків і дрібних трубчастих пелюсток, скупчених навколо численних тичинок і 3-10 маточок (Панова Л.С., Протопопова В.В. Весняні рослини. – К.: Рад. шк., 1987. – С. 150); Законодавство про оплату праці складається з Кодексу законів про працю України, цього Декрету та інших актів законодавства України (Декрет Кабінету Міністрів України “Про оплату праці” // Кодекс законів про працю України. – К.: Праця, 1994. – С. 99); Заробітна плата наукових працівників складається з посадових ставок (окладів), премій, доплати за наукові ступені, вчені звання, надбавки за стаж наукової, науково-технічної, науково-організаційної та науково-педагогічної роботи та інших надбавок, передбачених законодавством України (Про наукову і науково-технічну діяльність. Закон України від 13 грудня 1991 року № 1977-XII).
Дієслово складатися, виступаючи центральним компонентом речення, своїм валентним потенціалом передбачає заповнення двох обов’язкових позицій – цілого і частин. Проте через високу абстрактність його лексичного значення і практично необмежену сполучуваність конкретна інтерпретація ситуації безпосередньо пов’язана із дистрибуцією дієслова.
У подальшому аналізі семантики речень з предикатом складатися спираємося на класифікацію, запропоновану Т.С.Маркаровою на матеріалі російської мови. Дослідниця виділяє дві моделі речень (із подальшою диференціацією) за ознакою наявності / відсутності граматичної парадигми, при цьому перша модель, на її думку, спеціалізується на вираженні власне-партитивних відношень, а друга – партитивно-характеризаційних [3, с. 51-52]. Проте зібраний фактичний матеріал засвідчив, що речення із цим предикатом виступають нерівнорядними щодо цілого комплексу взаємопов’язаних ознак: часових параметрів, денотативної співвіднесеності / неспіввіднесеності, об’єктивності / суб’єктивності, наявності / відсутності граматичної парадигми, узагальненості / конкретності, стилістичної маркованості та ін. У силу цього спробуємо переглянути диференціацію Т.С.Маркарової, усвідомлюючи, що загальний напрям пошуків принципово не змінено.Відправною точкою нашої кваліфікації речень є твердження про те, що партитивні предикати, як й інші різновиди предиката відношення, не мають чіткої локалізації на осі часу. У цьому плані відштовхуємось від поглядів О.В.Бондарка, який розмежовує два випадки використання дієслів недоконаного виду для вираження постійних відношень: 1) констатацію існування постійного позачасового відношення; 2) повідомлення про необмежене часом відношення, яке “охоплює визначений період часу – теперішнього, минулого або майбутнього, у межах якого воно репрезентовано як постійне і неперервне” [6, с. 610]. Також при виділенні моделей партитивних речень спираємося на відому класифікацію субстантивів О.В.Падучевої за референтністю / нереферентністю [5].