Українсько-польські мовні паралелі в рукописній лексикографії XIX – початку XX ст.
У збереженому з 30-х років XIX ст. уривку (приблизно 3000 слів) українсько-російського словника, який упорядкував (як встановлено нами) О.Бодянський, досить помітним є намагання пов’язати (зіставити) реєстрові українські слова з лексичними даними інших мов, найчастіше польської. Ось деякі типові такі матеріали: барвинокъ – тожъ и въ Русскомъ (Польск[ое] barwinek, отъ Лат[инскаго] Pervinca); будинки, [будин]окъ – домъ господскій, хоромы (строеніе вообще у К[арпато]-Р[оссовъ]); въ Польск[омъ] budinek; по-Нћм[ецки] Bude – шалашъ, лавка, хижина; а въ Русск[омъ] будка; гомоню, [гомо]нћти – шумћть, кричать, быть сварливу, сердиться, безпокоить. По-польски: gomonié, знач[итъ] ‘звучитъ’; д'якую, д'яковати – благодарить (Польск[ое] dziekowac); дяковать вамъ – благодарю васъ; Велик-день (Wielka-noc) – Свћтлое Христово воскресеніе; здобыча (zdobycz) – доб'ыча; барзо (Польск.) – см. дуже; брыдкій (Польск.) – мер[з]скій; гай (Слав[янское], Польск[ое], Серб[ское], Богем[ское], по-Нћм[ецки]: Hain) – роща; гаёкъ, -чокъ – ум.; жовнћръ (Польск.) – солдатъ; занехать, -ти (Польск.) – оставлять, бросить, презрћть; отложить до времени, откладывать день отъ дня.П.Лукашевич у своєму незавершеному рукописному словнику (А–П) не наводить польських відповідників, однак спеціальними ремарками інколи сигналізує про польське походження українських слів. Наприклад: б'учно ‘пышно’ // Пол.; вперше – то же, что вп'ерве ‘въ первый разъ’ // Поль.; гайдамака ‘разбойникъ’ // Пол. Нћм. Heide. Тур.; жупанъ (Пол.) ‘кафтанъ’ – О производствћ этого слова много писали и все по пустому. Это просто Jupe (Нћм.), между проч[имъ] означ[аетъ] полукафтанье крестьянское, то же что у нынћшн[ихъ] малор[оссіянъ] юпки ‘мужеское полукафтанье’; маетность ‘помћстье’ (Пол.); пани ‘госпожа’ (Пол.). В Інституті рукопису НБ ім. В.Вернадського зберігається записна книжка П.Лукашевича з чорновими словниковими записами під назвою: “Собраніе Нћмецкихъ, Латинскихъ, Греческихъ и другихъ иноязычныхъ словъ, вошедшихъ въ составъ Малоросійскаго нарћчія, также и тћхъ Славянскихъ словъ, кои утеряны въ Великороссійскомъ нарћчіи или имћютъ другое значеніе”, де зрідка упорядник сигналізує й про запозичення з польської мови, як-от: альбо (ст[аринное ?]) ‘или’ // Пол.
П.Білецький-Носенко також, як правило, не наводить польськомовних прикладів у своєму словнику, однак він часто вказує на спорідненість (співзвучність, тотожність значення) українських слів із польськими ремаркою: “По-польски тоже (тожъ)”. Див., наприклад, без'ецно, без'ецность, без'ецтный, безпеч'енство, бесті'альство, биск'упъ, бл'азень, блак'итный (БН 53, 54, 56, 57) тощо. Інколи польські відповідники подаються гражданським письмом: бид'а ‘напасть; бћда, горе, несчастье’, по-польски: бяда; б'идный ‘бћдный, нищій’, по-польски: бядный (БН 55) і под.
Б.Грінченко, доопрацьовуючи передані йому редакцією журналу “Киевская старина” матеріали і намагаючись реалізувати деякі власні принципи формування реєстру, насторожено ставився до полонізмів, інколи викреслюючи їх. Консультації щодо походження слів та їх спорідненості з іншими мовами редактор неодноразово отримував від К.Михальчука, який був добре обізнаний з тим, як посувалася упорядницька праця Б.Грінченка. К.Михальчук залишив безпосередньо в чернетці словника чимало зауважень, спостережень і доповнень, у тому числі й мініатюрних письмових реагувань на запити редактора підтвердити (або заперечити) підозрюване польське походження того чи іншого слова. Дещо про це вже нами повідомлялося [4]. Ось іще декілька штрихів на доповнення картини, як укладався словник за ред. Б.Грінченка і як інколи факти з’ясованої польсько-української мовної спільності впливали на упорядницьку працю редактора.
В одному з чорнових зошитів Б.Грінченко просить поради К.Михальчука з приводу слів єдн'ак, єдн'акий: “Чи не викинути яко полонизм?” На це К.Михальчук відповів: “Воно живе в мові на такому самому праві, як єд'инець, єдн'ати і т.п. і викидати його не годиться”.
В іншому місці з приводу слова м'усыты К.Михальчук зауважив: “Гер¬манизмъ, заимствованный чрезъ пол[ьскій], но правильнће – мусїти – musiec – müssen”. Б.Грінченко подав у реєстрі обидві форми: мусити і мусіти (Грн II 456).
До слів нерядный, н'ерядъ К.Михальчук додав сигнал, що це прямі запозичення з польської: nierzadny, nierzad. У реєстрі чистовика ці слова Б.Грінченком пропущено.
При деяких інших словах у чернетці (яр'іти ‘сверкать, блистать’ – jarzyc sie; 'ясік ‘маленькая подушка’ – jasik; бав'елна = бавовна – bawelna) теж є подані К.Михальчуком польські паралелі, але Б.Грінченко не вилучив відповідних статей зі словника (Грн IV 542, 544). Польські зіставлення у чистовику відсутні, хоча у випадку з вередувати Б.Грінченко вирішив, як виняток, скористатися письмовою ремаркою К.Михальчука про можливу спорідненість цього слова з польським wertowac (Грн I 134).
Чимось подібні і водночас відмінні епізоди з історії українсько-польських мовних зв’язків розкриваються при пильнішому погляді на інші лексикографічні пам’ятки. У своїй сукупності вони дозволяють вести й спеціальні системні спостереження у галузі міжмовних контактів, виявляти, наприклад, у дотичних зонах польсько-українського мовного простору більшу кількість об’єктивних даних про спільні й самостійні шляхи еволюції відповідних мовних підсистем на різних часових зрізах.Розглянемо тут деякі виявлені нами в рукописних словниках іменники із суфіксами, що сягають праслов’янських *-isko, *-iskje. Опрацьовані джерела засвідчують синонімічність утворень із конти¬нуантами цих суфіксів в українській мові при більшій продуктивності суфікса -ищ-е. Для польської мови характерні суфікси -isk-o, -ysk-o. На говірковому рівні Ф.Чижевським відзначено вплив української вимови на деякі польські слова, як sternysko, lnysko та ін. [12, 203]. Всупереч поглядові В.Ташицького, який суфікс -isk-o вважав виключно захід¬нослов’янським формантом, Я.Рудницький та Л.Гумецька дійшли висновку, що “сьогоднішнє розміщення цих суфіксів відповідає загальному їх поширенню ще в XV–XVII ст. Утворення з суфіксом -иськ-о кількісно поступаються перед утвореннями з -ищ-е і займають територію західних районів АУМ (ВНЗ), однак є підстави вважати суфікс -ис’к-о спонтанним, таким, що виник на місцевому ґрунті” [8, 37]. Водночас українська літературна мова не знає суфіксів -иск(о), іск(о), а лише новіші варіанти їх -ис’к(о), -іс’к(о), як у словах баб'исько, 'урвисько, ж'интисько, ш'иїсько, уб'оїсько. Такого типу іменників, як засвідчує “Інверсійний словник української мови” [10, 512–513], СУМ фіксує 85.