Українсько-польські мовні паралелі в рукописній лексикографії XIX – початку XX ст.

1. Рукописні словники і словникові матеріали І.Вагилевича. Один із рукописів (зібрання А.Пет¬рушевича у Рукописному відділі Бібліотеки РАН, СПб.) має назву: “Словарь языка южно-руского. Slownik jezyka poludniowo-ruskiego. Wôrterbuch der Russinischen Sprache. Lexicon linguae ruthenicae. 1834–1844”. Назва засвідчує, що словник планувався як чотиримовний. Однак, на жаль, задум реалізовано лише частково. Реєстр словника налічує понад 10800 слів, із яких приблизно 4700 не мають жодних пояснень (паралелей). До інших (близько 6100) подаються польські відповідники, рідше – німецькі, ще рідше – латинські. Крім того, в рукопис вкладено понад 50 різноформатних аркушів і карток із підготовчими лексикографічними матеріалами: майже 2600 українських слів, із яких близько 2000 мають семантичну розробку, переважно польською мовою.

У тому ж архівному зібранні А.Петрушевича є надзвичайно цікава наукова праця І.Вагилевича “Rozprawy o jezyku poludniowo-ruskim”, що включає й два словники: “Idyotykon” та “Idyotyzmy”. Перший являє собою українсько-німецько-латинський словник, що містить майже 5400 в основному завершених статей. Інколи трапляються паралелі-доповнення з інших мов, найчастіше з польської, подекуди з російської, давньоруської, чеської, сербської. Сам автор, пояснюючи характер словника, серед іншого зауважив: “Tlumacze wyrazy po niemiecku i po lacinie, tylko w nadto niepodobnych lub nadto podobnych dodalem objasnienia z innych slowianskich jezyk[ów]”. У відділі рукописів ЛНБ ім. В.Стефаника зберігається етапна копія цього словника, що містить приблизно 4400 статей. Другий словник (“Idyotyzmy”) – це українсько-польський фразеологічний словник, який описав і опублікував у 1979 р. Й.Дзендзелівський [7].

2. “Матеріалы до руского словаря, собранїи Іосифомъ Скоморовскимъ, Парохомъ въ Березовици великой”, передані автором на збережання в бібліотеку Народного Дому у Львові 1862 року (тепер у відділі рукописів ЛНБ ім. В.Стефаника). Це рукопис у п’яти томах, що являє собою українсько-польський словник перекладного і частково тлумачно-енциклопедичного типу з реєстром понад 27000 слів. Нами встановлено [2], що словником Й.Скоморовського скористався Я.Головацький, коли укладав свої матеріали на доповнення українсько-російського словника О.Афанасьєва-Чужбинського (1855).3. “Приручный Словарь Пол’ско-Словеньскій и Народно-Рускій, срдержащъ въ себ? вся реченія польская, словенская и народно-руская” Теодора (Федора) Витвицького. Словник, датований 1849 р., містить у реєстровій частині понад 20000 польських слів, нерідко з регіональним розмовним забарв¬ленням. Перекладна частина, у якій змішано різні мовні стихії (передусім живу народнорозмовну українську і книжну церковнослов’янську, а також польську – розмовну і книжну), представлена ще більшою кількістю лексичних одиниць. Публікацію пам’ятки здійснено в 1997 р. Словник Т.Витвицького, хоч і мав істотні недоліки (через які свого часу Я.Головацький не рекомендував його до друку), однак в історії української лексикографії він засвідчує важливу тенденцію – намагання створити базу потенційних лексичних норм української мови, активізуючи для нових потреб ресурси церковнослов’янської мови і вливаючи їх в одне русло з тогочасною книжною і живою народною українською мовою. Оскільки результати кодифікації норм сучасної української літературної мови нині в ряді моментів переоцінюються й піддаються ревізії, то є підстави передбачати, що церковнослов’янізми в українській літературній мові (хоча б у зв’язку з формуванням її сакрального стилю) матимуть ширше застосування, і тому словник Т.Витвицького може становити інтерес не лише як певний символ давно минулої доби, але і як практичний допоміжний посібник для фахівця-лінгвіста.

У контексті українсько-польських мовних взаємин доцільно оцінити й зміст словника української мови П.Білецького-Носенка, де немає пуристичного ухиляння автора від фіксації полонізмів: навпаки, автор сигналізує про помічений ним зв’язок українських слів із фактами польської мови. Серед джерел реєстру словника – Біблія у польському перекладі Я.Вуйка.

Дещо в іншому світлі відкривається творча лабораторія Б.Грінченка, який намагався звузити простір для полонізмів у реєстрі (як, між іншим, і для “москалізмів”), що засвідчує чернетка “Словаря української мови” (Інститут рукопису НБ ім. В.Вернадського).

Звичайно, для шукачів українсько-польських мовних зіставлень цікавими будуть рукописні слов¬никові матеріали й інших осіб (Ф.Шимкевич, О.Бодянський, П.Лукашевич, В.Лазаревський, М.Павлик, М.Руберовський та ін.).

Так, Ф.Шимкевич, автор відомого “Корнеслова русского языка, сравненного со всеми главнейшими славянскими наречиями и с двадцатью четырьмя иностранными языками” (СПб., 1842), а також рукописного українсько-російського словника (“Словарь Украинскаго нарћчія”; інша назва засвідчує віддалений план доопрацювання словника: “Словарь Малороссійскаго нарћчія, сравненнаго съ другими славянскими нарћчіями”, 1834–1842), приділив помітну увагу польсько-українським мовним сходженням і відмінностям. Спостереження Ф.Шимкевича в ряді випадків добре ілюструють, що польська мова була прямим джерелом або посередником лексичних запозичень в українській мові. Наприклад: л'агодить ‘починять; соглашать’, ‘уговаривать; жить согласно съ кћмъ’ / lagodzic, П[ольськое] ‘дћлать кроткимъ’; лахв'а ‘нажива, прибыль’ / П[ольское] lafa, изъ Тур[ецкаго] ülüfe ‘мћсячное или годовое жалованье’; лыгоминки ‘лакомство’ / П[ольское] leguminka ‘кушанье изъ огородныхъ овощей; также пирожки, крендели и пр[очее] – legóminy, leguminy ‘огородныя овощи’ отъ Лат[инскаго] legumen; ч'ура ‘прислуж¬никъ, родъ оруженосца’ / П[ольское] ciura, cióra ‘погонщикъ; маркитантъ’ (Шимк 103, 104, 138) тощо.