Міжнародна торгівля

Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави які домовляються на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів. А також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшог сприяння є одним із головних принципів діяльності країн, що приїдналися до ГАТТ - Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. При цьому особи, фірми і організації країн - членів ГАТТ користуються митними податковими та всіма іншими привілеями, я кі мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни.[14, с. 98]

Переференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку піль у торговельному режимі.

Подібні торговельні преференції застосовуються у всіх сферах торговельного та економічного регулювання. Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаціях, у результаті багатосторонніх домовленостей та угод.

Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються відносно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішим країнам в односторонньомі порядку, але рішення щодо їх застосування розробляються на багатостороннії основі. Так, в ЄС існує загальна система преференцій як сукупність митно тарифних пільг, що надаються державами ЄС країнам, що розвиваються. Ці пільги переважно стосуються готових виробів і напівфабрикатів.

Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного парт¬нера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є відходом від принци¬пу однакового режиму для всіх торговельних партнерів - прин¬ципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООН та ГАТТ-СОТ, жодна з країн не може бути дискримінована в процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних еко¬номічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходів, як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торго¬вельно-політичного тиску на країну, що порушує норми міжна¬родного права. [14, с. 95]

2.2. Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктівНайпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та ім¬порт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну това¬рів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, відомою під на¬звою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати доку¬менти стосовно нього та передати право власності на товар від¬повідно до вимог договору та чинної Конвенції, а в обов'язки покупця (імпортера) - сплатити ціну за товар та при¬йняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції. Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані в імпортера не виникає інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.[11, с. 375]

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробни¬чої кооперації є:

попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн;

координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у визначеній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;

закріплення в договірному порядку головних об'єктів коопе¬рування кооперування - готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, тех¬нологій тощо;

розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої про¬грами, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуван¬ням основних цілей коопераційної угоди;