Митно-тарифне регулювання як складова частина зовнішньоторговельної політики держави

Для виконання цих функцій державою засновується митниця. Вона є державним органом, що відповідає за забезпечення економічного суверенітету держави і дотримання норм як національного, так і міжнародного права, стягування імпортного й експортного мита, податків і різних зборів, а також здійснення контролю за застосуванням інших законів і правил, що регулюють, серед іншого, питання ввозу, транзиту і вивозу вантажів.

Митні установи здійснюють митний контроль, під яким розуміють заходи, що застосовуються для забезпечення виконання вимог законів і правил, за дотримання яких відповідають митниці.

Служба контролю митних установ - це будь-яка служба, на яку покладено обов'язок здійснювати різні види контролю, яким регулярно піддаються Імпортні, експортні і транзитні вантажі або пасажири, їх багаж, ручна поклажа, валюта і валютні цінності, поштові відправлення при міжнародних перевезеннях тощо .

Види контролю можуть бути різноманітними.

Медико-санітарний контроль здійснюється з метою охорони життя і здоров'я людей.

Ветеринарний контроль являє собою санітарний контроль, здійснюваний стосовно тварин і продуктів тваринного походження з метою захисту життя і здоров'я людей і тварин, а також контроль за предметами або вантажами, що можуть переносити хвороби тварин.

Фітосанітарний контроль спрямований на попередження поширення і переміщення через державний кордон шкідників, а також продуктів рослинного походження.

Контроль за відповідністю технічним стандартам, спрямований на забезпечення відповідності вантажів елементарним вимогам міжнародних або національних стандартів, які встановлені певними законами і правилами.

Контроль за якістю вантажу здійснюється з метою забезпечення їх відповідності мінімальним міжнародним або національним показникам якості, установленим відповідними законами і правилами.

У системі міжнародних відносин держави виступають із позицій національної зовнішньої митної політики, тобто їх конкретні цілеспрямовані дії з охорони свого економічного суверенітету в міжнародній системі набувають першочергового значення, оскільки від них залежить узгодження норм і принципів міжнародного митного права і функціонування міжнародної системи економічних відносин узагалі.

Національна митна політика закріплюється державами в їх митному законодавстві, головна увага в якому приділяється митному кодексу і митному тарифу.

Основні тенденції в здійсненні зовнішньої митної політики в сучасній загальній системі держав визначаються тим, що більшість країн світу (понад 160) за основу побудови національних митних тарифів прийняли єдину міжнародну товарну класифікацію, так звану Брюссельську митну номенклатуру.

Розвиток міжнародного поділу праці, поява дедалі більшої кількості нових товарів та інші чинники обумовили необхідність розроблення деталізованого й уніфікованого зовнішньоторговельного класифікатора.

Розроблення такої системи було завершено Радою митного співробітництва (РМС) за участі 20 інших міжнародних організацій прийняттям у 1983 р. документа під назвою "Гармонізована система опису і кодування товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі".

Тільки за період Токійського раунду переговорів держав-учасниць ГАТТ (1973-1979 pp.) були вироблені й ухвалені такі угоди і домовленості: Угода про зниження ставок митних тарифів, Угода щодо змін у правовій структурі міжнародної торгівлі, Угода щодо антидемпінгу, Угода щодо субсидій і компенсаційного мита, Угода про оцінювання в митних цілях, Угода щодо процедури ліцензування імпорту, Угода щодо технічних бар'єрів у торгівлі, Угода з торгівлі цивільною авіатехнікою, Угода щодо урядових закупок і міжнародних домовленостей з яловичини, міжнародні домовленості щодо молочних продуктів та ін.